Читать «Пригоди Омкая» онлайн - страница 4

З вершини скелі з шумом і свистом котився обвал. Попереду обвалу, наче розвідники, стрибали по виступах, мов по східцях, маленькі камінці. За ними мчали більші камені, купа щебеню, землі й мокрої глини. Серед вихорів куряви ця лавина, руйнуючи перепони, ринула до гребеня. За мить вона грізно прогуркотіла по тій частині скелі, де тільки що повз Чімі. З далеких кряжів шугнули з криком і писком перелякані чайки і метнулись в море.

Чімі стояв на кам'яному виступі, припавши грудьми і щокою до гранітної стіни. Він ледве встиг врятуватися від обвалу, стрибнувши на виступ. Коли гуркіт ущух і курява уляглась, він глянув на скелю і, побачивши оголені шари породи, знову пожвавішав і повеселів.

Коли центральна частина скелі-підкови була оглянута, Чімі пробрався по виступу до місця спуску, кинув униз торбину і молоток і почав повільно сповзати до підніжжя скелі. В одному місці, де гребінь був майже вертикальний, руки Чімі несподівано сковзнули, і він покотився вниз. Відкинувшись назад, він щосили притискався спиною до гребеня, намагаючись загальмувати своїм тілом рух, але, втративши рівновагу, з'їхав убік і повис над безоднею, розгойдуючись у повітрі, як маятник. Гострі камені виступу впивались йому в долоні. Зціпивши зуби, він висів, намацуючи носками торбазів точку опори.

Щоразу, коли Чімі хотів піднятися на гребінь, ноги його зривалися. Від думки, що він ось-ось полетить у прірву, в Чімі боляче стискалося серце. Ще яких дві-три секунди — і руки, не витримавши вантажу, одірвуться від плечей. Але Чімі не здавався. Втративши надію підтягнутись, він почав обережно спускатися по гребеню, як по мотузку, перехоплюючись руками. Він пересувався так повільно, що навіть не вірив, що рухається.

Нарешті Чімі досягнув підніжжя скелі. Він знесилено опустився на камінь і заплакав. Він сидів і висмоктував кров з подряпаних і порізаних долонь. Ноги його трусилися, тіло здригалось від нервового збудження та знесилення. Але водночас Чімі пишався собою і радів, бо праця його не пропала марно. Він висипав з торбини все, що було в ній, і усміхнувся: зібрано багато різноманітних порід. Незабаром ці німі свідки розкажуть вченим-геологам про скарби, заховані від людей. Це радувало Чімі і надавало йому сил.

Аж тепер він відчув, як хочеться їсти. О! Чімі зараз добре попоїсть. Смачний сніданок приготувала йому бабуся Гатле. Чімі бачив, як вона поклала в рюкзак два здоровенних шматки смаженої оленини, хліб, банку згущених вершків і ще щось, загорнуте в газету.

Чімі склав у торбину зразки порід, взяв молоток і пішов до берега. Він перебрався через яр, розмитий весняною річечкою, зійшов на пагорб, що відділяв берег від скелі, і завмер на місці: далеко в морі він побачив свою байдарку на крижині. Під час припливу її зіштовхнуло з берега натиском криги, що підійшла з півночі, а з відпливом винесло у море. Чімі у відчаї бігав по берегу, дивлячись, як зникає човен, де лежали його харчі і гвинтівка.