Читать «Пригоди Омкая» онлайн - страница 27

Він міг стерпіти все, крім лямки. Шкіряна лямка, надіта Катишеві на шию, доводила його до шаленства. Він дико ревів, пирхав, мотав головою, сідав посеред дороги і, не звертаючи більше уваги на принаду — цукерку, якою я завжди змушував його йти за мною, — скидав лямку, шматував її, а потім двома-трьома ударами перекидав нарти разом з прив'язаною до них бочкою. Іноді по п'ять-шість разів підряд доводилося повертатися на озеро по воду. Та коли ведмедик звик до лямки і засвоїв нескладну техніку водовозної справи, мабуть, стараннішого і працьовитішого роботягу даремно було б шукати.

Згодом почали ми ставити на нарти не одну, а дві бочки, і Катиш справлявся. Тільки більше витягне шию, затисне губами цукерку, наляже широкими грудьми на лямку і… пішов! Тільки й дивись, щоб не розтрясло бочки та копили у нарт не тріснули.

— Оце так Катиш, оце так роботяга! — дивлячись на працьовитого ведмедика, в один голос вигукували зимівники.

А Катиш наче розумів похвалу і ще більше старався. Погляне на всіх спідлоба і ще дужче натискує на лямку.

— Молодець! Молодець! Ось який він у нас! І кожен поспішає пригостити Катиша, дати йому чогось смачного й ласого. Навіть товстуля Гутя, хоч у неї були давні рахунки з ведмедиком, і та винесла якось ціле кружало копченої ковбаси. Катиш з'їв ковбасу і, на знак миру і дружби, простягнув Гуті волохату лапу і вклонився.

Та хіба все розкажеш, що зробив Катиш доброго для зимівників! Він і дрова в хуртовину підвозив до будинку, і колоди для будівництва лазні, і цеглу.

Якось кілометрів за сім від зимівлі штормом розламало і винесло з бухти кригу. На відкриту воду підійшла сила-силенна нерпи. Наче в казані, кипіла вода в бухті від жирних нерп'ячих тіл. Треба було негайно переправити через мис в бухту велику шлюпку і почати відстріл звірини. А як переправити? Собачі нарти ненадійні, не витримають такого вантажу.

Забігали тут мисливці, заметушились. Що робити? Як зарадити лихові? Час не жде. Дорога кожна хвилина. А що, коли вітер поверне з моря і знову всю бухту заб'є кригою. Ось тобі тоді і промисел, і виконання плану.

З біди виручив знов-таки Катиш.

Звичайно, йому самому також не під силу було б тягти волоком громіздку чотиривеслову шлюпку. На допомогу вийшли всі зимівники. Одні налягли на шлюпку ззаду, другі штовхали її з боків, треті тримали її в рівновазі, щоб стояла на кілі і не валилась на бік. Так і дотягли до бухти…

І ось який-бо вже тямущий був цей Катиш. Ніби відчував, що справа дуже серйозна і спішна. За всю дорогу ні разу не зупинився і не передихнув. Тільки пихкав, наче паровоз, а сам все вперед і вперед. Правда, під час переїзду через кам'янистий гребінь шлюпку було затерло, але Катиш і тут не підвів. Оглянувся на нас, мовляв, не занепадайте духом, товариші, не підведу — і як ревнув, і так сильно шарпнув, що аж дим з-під кіля пішов.

Мисливці вже й не знали, як віддячити Катишеві за таку допомогу. Жінки прикрасили його шовковою стрічкою, куховарка Дуня нагодувала обідом з трьох страв, а на четверте піднесла миску запашного малинового варення, «їж, Катиш, їж досхочу», — підкладаючи добавку, примовляла Дуня…