Читать «На Зміїному острові» онлайн - страница 24

Передчуття якогось лиха, чогось жахливого дедалі дужче оповивало мене, і я із запізнілим каяттям пошкодував, що не взяв свого вірного друга Джінну.

З джунглів до мене долинали якісь дивні таємничі звуки, заглушуючи на мить звичне для мого вуха дзижчання комах і щебетання птахів. У повітрі пахло прілим листям, гнилими плодами.

Я досить довго непорушно стояв на місці, тривожно озираючись довкола, поки трохи не заспокоївся. Потім я все ж таки вирішив дослідити острів. Продершись крізь зарості папороті, я вийшов на широку галявину, посеред якої височіла невелика скеля. Я виліз на неї й роздивився довкола. Виявилось, що центральна частина острова була вільна від тропічного лісу і являла собою, по суті, луг, на якому росли три великих кокосових пальми і два мангових дерева. На пальмах було багато горіхів. Те, що на острові росли пальми, дуже мене здивувало. «Хто міг посадити тут ці дерева? — питав я сам себе. — Невже розбійники, що жили сто років тому?»

Я рушив далі. Ледве продираючись крізь плетиво ліан і колючі кущі, я нарешті вийшов на луг, що його видно було з вершини скелі. Під кокосовими пальмами і манговими деревами валялись висохлі горіхи й плоди, що вже починали гнити.

Кілька кокосових горіхів я взяв з собою. Джунглі жили своїм галасливим і метушливим життям. Кричали папуги, щебетали, співали й цвірінькали тисячі птахів, точились нескінченні бої за здобич — солодкі плоди й горіхи каджу.

Раптом у мене над головою почувся чийсь глузливий сміх. Я здригнувся. Сміх почувся знову, і тільки після цього я зрозумів, що то кричить на дереві дятел. Але тут же хтось кашлянув ззаду. Я обернувся і нікого не побачив.

— Хто там? — гукнув я.

Відповіді не було. Я трохи постояв і пішов назад. В мене не лишилось ніяких сумнівів: острів населений якимись таємничими істотами, і їхню таємницю я будь-що повинен розкрити!

Обминувши болото, я вийшов на берег. Човен стояв там, де я його залишив. Я кинув у нього кокосові горіхи, відштовхнувся й поплив додому.

Коли я розповів Джінні, де був і що бачив, то й йому захотілось відвідати Зміїний острів.

Через тиждень ми поїхали на острів удвох і оглянули всі місця, вільні від лісу й густих чагарників. Нам пощастило знайти джерело і неподалік нього печеру, в якій хтось колись жив. У печері вздовж однієї з стін лежала довга кам'яна плита, на ній вільно могли вмоститися троє чоловік. Денне світло проходило в печеру крізь вхід і маленький отвір вгорі.