Читать «На Зміїному острові» онлайн - страница 10
Мартин Викрамасинге
— А тут, мабуть, щось дуже смачне, — промовив пан Дхармасінге і, простягнувши руку, зняв кришку з тареля, на якому сиділи жаби.
— Що це? — скрикнув він і, трусячись від люті, схопився з свого місця.
Кришка від тареля впала на підлогу і з дзенькотом розбилась на дрібні скалки. Жаби злякано застрибали по столу. Сомалата не витримала і голосно розреготалась, і її батько розлютився ще більше.
Гунадаса злякався, проте ледве придушував у собі сміх.
Остаточно втративши самовладання, пан Дхармасінге дав своїй дочці дзвінкого ляпаса. Сомалата вибухнула плачем і кинулась у свою кімнату. Тоді директор схопив свого сина за вухо, підтягнув його до дверей, за якими зникла Сомалата, увіпхнув до кімнати, замкнув двері на замок і сховав ключа в кишеню. Після цього, підійшовши до мене, він теж схопив мене за вухо і ввіпхнув до кімнати, поряд з тією, де вже сиділи Сомалата з Гунадасою. Я почув, як у замку клацнув ключ.
Та кімната, де мене замкнув пан Дхармасінге, сполучалася з кімнатою Сомалати й Гунадаси дверима. Я підійшов до цих дверей і поторгав їх. Вони теж були замкнуті. Тоді я приставив до дверей стільця, сів на нього й подивився в замкову щілину. Потім притулився до неї губами й стиха покликав:
— Сомалато!
Брат і сестра підбігли до дверей.
— Принеси стільця, постав його коло дверей і сядь на нього.
Гунадаса зробив, як я йому сказав.
— Іди до нас! — покликав він мене.
— Упалі, йди до нас! — покликала й Сомалата.
— Як же я можу прийти? Двері замкнені, а ключа в мене немає.
— Від цих дверей ключ давно загублено. Спробуй поламати замок, — порадив мені Гунадаса.
— Ну, цей замок не поламати, — відповів я. — Спробую відчинити двері якось інакше.
Пошукавши, я знайшов у шухляді стола викрутку й спробував викрутити з дверних завісів шурупи, але вони сиділи в дереві надто міцно. Тоді я змастив завіси кокосовою олією, виліз на стільця і, підсунувши під неї відкрутку, заходився розхитувати шурупи.
— Що ти там робиш? — гукнув Гунадаса.
— Тихо, не кричи! — відповів я.
Після того, як я змастив олією верхню завісу разів із п'ять, мені пощастило викрутити перший шуруп. Трохи викрутивши й решту, я зліз на підлогу і повторив цю операцію з нижньою завісою, але з тією різницею, що викрутив усі шурупи. Упоравшись із цим, я притиснув двері столом, виліз на нього і викрутив усі шурупи з верхньої завіси. Потім, злізши на підлогу, взяв з ліжка подушку, поклав її біля дверей на підлогу й відсунув стола. Двері впали на подушку майже нечутно. Сомалата, наче по містку, вбігла по них у мою кімнату й вистрибом повернулась до Гунадаси.
— Годі бігати, — зупинив її Гунадаса.
Я пішов до них. Сомалата радісно підстрибувала й сміялась, а у мене вже виник новий план. Підійшовши до шафи, я спробував відчинити дверці, але вони були замкнені.
— Ось тобі ключ, — сказала Сомалата і, висунувши нижню шухляду шафи, простягнула мені ключа.
— Є пропозиція, — промовив я, відкриваючи шафу.