Читать «Морське вовченя» онлайн - страница 70

Я був певен, що корабель от-от піде на дно. Неважко уявити, який мене охопив жах. Але мені стало ще страшніше, коли я подумав, що піду на дно разом з ним, заживо похований у цій комірчині, немов у домовині, і не зможу виплисти на поверхню, не зможу навіть поворухнутись. Якби я був на палубі, то, певно, не так боявся б шторму.

На довершення всіх мук у мене почалась морська хвороба — так завжди буває з тими, хто вперше плаває по морю. Штормова погода неодмінно викликає нудоту й млость, причому, не менш ніж у перші двадцять чотири години подорожі. Причина тут, по суті, дуже проста — адже під час бурі качка корабля посилюється.

Майже сорок годин лютувала стихія, а потім настав повний штиль. Я вже не чув гуркоту хвиль, як тоді, коли море було бурхливим. Однак, хоч вітер і вщух, корабель усе ще гойдався; він тремтів і скрипів, а ящики й бочки так само перекочувалися й гуркотіли в трюмі. Причиною цього був мертвий зиб, що завжди виникає на морі після шторму. Іноді він такий же небезпечний для кораблів, як і буря. Під час зибу часто ламаються щогли, і корабель перекидається — катастрофа, якої моряки дуже бояться.

Зиб поступово стихав і за добу припинився зовсім. Корабель поплив тепер тихіше. Почала минати й мол хвороба; я почував себе краще і навіть веселіше. Під час бурі я не міг заснути, та й хвороба не давала мені спокою. Тому я зовсім змучився і вкрай виснажився. Як тільки шторм ущух, я міцно заснув.

Сни мої були не менш страшні, ніж дійсність: я переживав те, чого боявся кілька годин тому: мені снилось, ніби я тону точнісінько так, як передбачав, — похований в трюмі, позбавлений усякої можливості виплисти. Більше того, мені снилось, що я вже потонув і лежу на дні моря, що я мертвий, але не втратив свідомості. Навпаки, я добре бачу, що діється навколо і, між іншим, помічаю якихось огидних зелених потвор — крабів чи омарів, які повзуть до мене, щоб схопити, розшматувати моє тіло і поласувати ним. Один особливо привернув мою увагу, найбільший і найогидніший з усіх, до того ж він був до мене найближче. Щосекунди відстань між нами зменшувалась і зменшувалась. Я вже відчував, як він підповзає до моєї руки й лізе по ній, чув на пальцях холодний дотик його незграбних клішнів, але я мертвий і не в силі поворухнути ні рукою, ні пальцем, щоб скинута його.

Ось краб уже переліз зап'ястя і повзе вище по моїй руці, яку я уві сні відкинув від себе. Здається, він збирається вчепитися мені в обличчя або в горло. Я це вгадую по тій настирливості, з якою він посувається вперед, та все ж, незважаючи на весь свій жах, я нічого не міг вдіяти, не міг навіть поворухнути ні рукою, ні жодним м'язом свого тіла. Адже ж я потонув, я мертвий! Ох! Ось краб уже на моїх грудях, уже біля горла… от-от стисне своїми клішнями… Ой!..