Читать «Морське вовченя» онлайн - страница 52

Крутнувши востаннє ножем, я витяг його, і з бочки струменем ударила якась рідина. Наступної миті я припав губами до дірочки і з насолодою почав ковтати — не ром, не бренді і не вино, а холодну, смачну, наче з джерела в скелях, воду.

Розділ XXV

ЧІП

О, як я пив цю на диво смачну воду! Мені здавалося, що я ніколи не нап'юсь, але кінець кінцем напився донесхочу, і спрага минула.

Це трапилось не одразу — перші жадібні ковтки не вгамували спраги, вірніше, вгамували тільки на короткий час. Знову й знову я припадав до цівки води, поки не загасив огонь у нутрощах і не перестав відчувати спрагу, наче її зовсім і не було.

Неможливо уявити собі тих мук, яких зазнає людина від спраги. Для цього треба пережити їх самому. Доказом того, що ці страждання жахливі, є те, що люди, яких мучить спрага, нічим не гребують, аби вгамувати її. І все ж, як тільки проковтнеш достатню кількість води, страждання вмить зникають, як несподіваний сон! Ніякий інший тілесний біль не минає так швидко.

Отже, я напився і трохи повеселішав, але моя звичайна обережність не залишила мене. Відриваючись од дірки, я затикав її пальцем, щоб вода не вибігла. Щось ніби підказало мені, що не можна даремно розливати дорогоцінну вологу. Напившись, я не вийняв з отвору палець, але невдовзі він стомився виконувати роль чопа, і я почав шукати для цього щось інше. Затискаючи дірку пальцем лівої руки, я правою обмацав дошки навколо себе скрізь, куди тільки міг дотягтися, але нічого не знайшов. Звільнити ліву руку я боявся: тоді б вода полилася товстим струменем, і я втратив би її багато.

Нарешті я згадав про сир і вийняв з кишені все, що від нього лишилося. Але сир кришився в мене в пальцях і виштовхувався натиском води, коли я пробував затикати ним дірку. Так вийшло і з сухарем. Що робити?

Відповідь на це питання прийшла відразу. Адже можна законопатити дірку клаптем тканини від куртки. Цупкий матеріал стане у пригоді якнайкраще.

Не гаючись ані хвилини, я відрізав ножем клапоть поли і засунув його лезом у дірку. Цівка перестала бити, але вода все ж таки просочувалась. Та це не мало великого значення. Цей чіп я зробив ненадовго — поки не знайду чогось кращого.

Я ще раз замислився над своїм становищем. Зайвим буде казати, що похмурі думки відразу ж опосілн мене. Нащо я уник смерті від спраги? Для того, щоб мої муки тривали? Щоб продовжити своє жалюгідне існування ще на кілька днів? Адже я все одно умру з голоду. Іншого виходу не було. Від моїх запасів майже нічого не залишилось. Два сухарі та жменя розкришеного сиру — оце й усе. Я зможу попоїсти ще раз — саме попоїсти, але не наїстися, а потім… о, потім голод, страшний голод, кволість, безсилля, виснаження, смерть!