Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 57
Василий Иванович Ардаматскнй
Довгальов мусив зібрати всю силу волі, щоб не виказати свого хвилювання.
— Цей викритий капітан Рюкерт у всьому зізнався? — недбало спитав Довгальов.
Гестапівець помовчав і відповів:
— Він утік.
— Утік, з-під арешту? Неймовірно! І зовсім не схоже на гестапо.
— Він був поранений. Знайдено сліди крові. Треба гадати, що він сховався десь і вмер од рани.
— Звідки вам відомі усі ці подробиці? — Довгальов дивився Крамергофу прямо в очі.
— Я… — Крамергоф на мить замовк.
— Так, ви… Звідки ви все це взнали? Ви ж займалися евакуацією, а не ловили диверсантів! Думаю, що ви не будете мене запевняти, що про Рюкерта повідомлялося в пресі?
— Бачите… — почав виплутуватись Крамергоф, — мій друг працював у гестапо, і він розповів мені.
— Прізвище друга? — швидко спитав Довгальов.
Крамергоф не відповів.
— Вигадавши друга, треба було одразу вигадати йому і прізвище. Для працівника гестапо така помилка непробачна.
— Чому — гестапо?
— А тому… Ми з вами дорослі люди. Час почати серйозну розмову, — сказав Довгальов спокійно і впевнено. — Ви брали участь в операції проти капітана Рюкерта?
— Ні.
Довгальов посміхнувся:
— Тоді вам нічого не залишається, як посилатись на пресу.
— Я ж сказав вам про мого друга — майора Фальберга.
— Пізно. Майору Фальбергу зовсім ні до чого з'являтися на білий світ, тим більше з небуття.
В цей час двері розчинилися, і до кімнати зайшов чоловік у цивільному, явно не на його зріст костюмі.
Дивлячись на цього чоловіка, Довгальов і вірив і не вірив своїм очам. Так, це був Дементьєв! Тільки він був з вусиками і з дивною шкіперською борідкою золотистого кольору.
— Дуже добре, товаришу Дементьєв, що ви зайшли, — спокійно сказав Довгальов, так спокійно, неначе Дементьєв вийшов з його кімнати півгодини тому. — А то ось моєму співрозмовнику доводиться вигадувати всяку всячину. Проходьте, сідайте.
Дементьєв одразу все зрозумів, підійшов до столу і сів навпроти Крамергофа. Той зиркнув на Дементьєва і мимохіть відсахнувся.
— Думаю, що більше не будемо вигадувати? — звернувся до гестапівця Довгальов і натиснув кнопку дзвоника. (У кімнату ввійшов конвойний). — Ідіть, подумайте. Через годину ви будете з нами відвертіші. Так?
— Згоден… — Крамергоф не зводив очей з Дементьєва.
Гестапівця вивели.
Довгальов напружено чекав, поки зачиняться двері, потім схопився, перекинувши крісло, і кинувся до Дементьєва:
— Живий!
Полковник не зміг сказати більше ні слова. Він обняв Дементьєва і притиснув до себе, як рідного сина, що повернувся додому після довгої і небезпечної розлуки. Отак вони й стояли мовчки, міцно обнявшись, два солдати, для яких найбільше щастя — виконаний воїнський обов'язок.
НЕБЕЗПЕЧНИЙ МАРШРУТ
Розділ перший
Переді мною товста папка з написом «Справа». У цієї «Справи» є свій номер, і складається вона майже з двохсот сторінок, акуратно підшитих і підклеєних. Впоперек папки написана розгониста недбала резолюція: «В архів».