Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 15

Дементьєв стояв на площадці другого поверху іншого будинку. Перед ним — двері, акуратно оббиті чорною клейонкою, з старанно надраєною табличкою «Песіс А. А.» Хто він цей Песіс, який так любовно доглядає свої двері? Комерсант? Лікар? Чиновник? Дементьєв натиснув кнопку, яка була наче око в мідній голівці лева. Двері відчинила гарненька дівчина, її голубі заплакані очі, побачивши німецького офіцера, злякано розширились, вона мимоволі ступила крок назад і крикнула: «Мамо!»

Дементьєв, не роздумуючи, ввійшов у квартиру і зачинив двері. В передпокій вийшла висока сива жінка. І вона, побачивши німецького офіцера, завмерла на місці з переляканим виразом на обличчі.

— Даруйте, мадам, — звернувся до неї Дементьєв. — Мене привела до вас необхідність. Чи немає у вас для мене вільної кімнати? Тижнів на два… Я, звичайно, заплачу. Готелі переповнені, а жити десь треба… Місту доводиться якось ділити з нами труднощі війни… — Дементьєв промовив це з лагідною, чарівною посмішкою.

— Пройдіть сюди, — розгублено промовила жінка.

Вони ввійшли в просторий, зі смаком обставлений кабінет. На стінах були розвішані картини; їх було багато, і, як устиг помітити Дементьєв, усі вони були хороші. Жінка запросила Дементьєва сісти в крісло, а сама сіла на диван. Вона пильно розглядала Дементьєва і мовчала.

— Це квартира латиського художника Песіса… — заговорила, нарешті, вона, — але його нема… — Жінка піднесла до уст хусточку. — Він недавно помер…

Дементьєв підвівся:

— Я прошу пробачення, мадам. Щиро співчуваю вашому горю. — Він стояв, скорботно схиливши голову, думаючи, що саме в цій квартирі йому й треба поселитись. — Може, як ніхто інший, я розумію ваше горе. У мене в Берліні загинули всі мої близькі. Всі…—Дементьєв зробив рух, наче збирався піти.

— Одну хвилинку, пане офіцер… Сідайте, будь ласка… Я хочу пояснити вам… — Жінка підійшла до стола, відшукала там якийсь папірець і подала його Дементьєву. — Ось. Приблизно півроку тому мій чоловік одержав від ваших властей оцей охоронний документ.

Дементьєв швидко пробіг документ очима. В ньому було сказано, що художник Песіс А. А. — видатний живописець і що колекція картин в його квартирі перебуває під захистом адміністрації. Підпис під документом — Герман Мельх. Дементьєв стримав посмішку: цей Мельх попадається йому на кожному кроці, але зараз Мельх допоміг Дементьєву прийняти правильне рішення. Він почав уважніше придивлятися до картин.

— Яка краса!.. Великий майстер!.. О, як гарно!.. — тихо вигукував він, оглядаючи одну картину за другою. — Так, усе це велика цінність. Я тільки думаю: чи досить надійний — оцей папірець? Знайдеться якийсь хам, — а такі і в нашій армії, на жаль, є, — плюне на нього і вивезе всі ці картини. Адже хами, мадам, іноді теж розбираються в цінностях…