Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 110

Полковник Астангов у ці дні жив ще більш напружено, ніж Потапов, хоча зовні це ніяк не виявлялось. Потапова мучили справи тільки його оперативної групи, а полковник безперервно думав про дії всіх п'яти груп. Адже він відповідав за охорону від можливої диверсії п'яти найважливіших об'єктів міста. Лише як більш досвідчений працівник він умів розвіювати за допомогою спокійного аналізу обстановки оте напруження, що заважало роботі. Розповідь шофера автобази «Сільгосппостачання» підтвердила версію полковника. Це значно спростило розшуки. Зрештою, полковник твердо знав, що тепер Окайомов ховається в якомусь колективі радянських людей, які можуть допомогти знайти шпигуна. Зараз його найбільше тривожила думка, що Окайомов міг відмовитись од атаки на інститут Вольського і обрати собі нову ціль. Тому, цілком покладаючись на Потапова, який займався інститутом, полковник Астангов причепливо стежив за роботою інших оперативних груп.

Кудрявцев докладно доповідав Потапову результати спостереження за інститутом і трохи ображався, що майор слухає його неуважно, — адже ж він не винен, що вже стільки днів спостереження нічого не дає.

— Ясно, ясно, далі… — підганяв його Потапов.

— Ну, загалом, вона помилилась: їй потрібний був будинок номер тридцять шість, а вона зайшла в інститут — номер двадцять шість.

— Ясно, ясно. Далі.

— Напроти інституту зупинялася вантажна машина. Мотор зіпсувався.

— Час? — уривисто запитав майор.

— О шостій.

— Мотор справді не працював?

— Так. Водій прочищав бензосистему. Я спершу попросив орудівця перевірити. Він підтвердив.

— Номер машини записали?

— Ні, я думав…

— Номер треба було записати.

— Допустився помилки, — тихо промовив Кудрявцев.

— У вас усе?

— Усе.

— Дякую.

Потапов неуважно дивився на двері, що зачинилися за Кудрявцевим, пригадуючи, яка це деталь у повідомленні спостерігача чимось зачепила його свідомість.

Задзвонив телефон. Потапов схопив телефонну трубку і почув несподівано веселий голос полковника Астангова:

— Що ви робите?

— Думаю, товаришу полковник, — швидко відповів Потапов.

— Що й казати, заняття корисне, — сміявся полковник. — Може, ви зайдете до мене, і ми разом подумаємо?

— Іду.

Останнім часом полковник Астангов був мовчазний і непривітний, розмовляв стримано, ніби нехотя. А зараз Потапов побачив його в чудовому настрої, полковник жартував, сміявся. «Невже що-небудь прояснилося?» — хвилюючись, подумав Потапов і чекав, коли Астангов скаже про це.

— Ну, Потапов, нам лишається признатися, — все ще сміючись, сказав полковник: — рибалки ми з вами нікудишні. Окайомов виявився розумнішим за нас і знайшов собі таку заводь, про яку ми і уявлення не маємо.

Потапов мовчав, все ще чекаючи радісних новин.

Але полковника просто турбувало те, що останнім часом Потапов помітно нервував, і він побоювався, що в такому стані майор може зробити помилку.