Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 107

— Міг би тренуватися і в іншому місці! — Окайомов підвівся і пішов до умивальної.

Коля Борков здивовано подивився йому вслід, знизав плечима і попрямував до гармоніста.

Умившись, Окайомов швидко роздягнувся і ліг у постіль. Гармоніст продовжував підбирати басовий акомпанемент.

«Щоб ти пропав разом із своїм баяном! — з люттю подумав під ковдрою Окайомов і постарався забути про цю музику, яка шматувала йому нерви. — Ну що ж, перехід на нове становище відбувся більш ніж вдало. І якщо косоокому ідіотові та його братії подобається, як виграє гармоніст, то ця какофонія мусить подобатися й мені. Чудова музика! А ви, містер Барч, змогли б спокійно слухати цього гармоніста? — Отже, завтра о восьмій ранку новий шофер оперного театру приступить до роботи. Я не заздрю вам, панове чекісти. Вам уже здавалося, що ви загнали мене в куток, а я взяв і зник. Я тільки що був — раптом мене більше нема. І знайти мене неможливо. Я перетворився, як ви висловлюєтеся, у члена колективу, а це означає, що я став невидимкою. Ви не зможете роздивитися мене крізь натовп людей, які мене обступили. Ці люди сховали мене. Вони охороняють мене. А щоб ви не могли підслухати навіть моїх думок, зараз поруч зі мною хропе на весь барак невідомий мені здоровило. І поки ви, добродії чекісти, будете сушити свої голови над задачкою, яку я вам задав, я почну діяти…»

2

Інститут, яким керував Вольський, містився на бульварі. Окайомов довідався про це, проїхавши на грузовику слідом за знайомим йому ЗІМом професора.

Вечоріло. Тінь від дерев на бульварі прикрила всю вулицю і почала волохатою смугою лізти на стіну інституту. Співробітник держбезпеки Кудрявцев, який зранку стежив за під'їздом інституту, раз у раз поглядав на годинника — скоро його мають змінити. Кудрявцев був схожий на молодого модника, що знічев'я фланірує по бульвару. Він то зникав у натовпі перехожих, то знову з'являвся. То він стояв на розі і наче чекав на дівчину, то, розгорнувши перед собою газету, сидів на лавці. Він побалакав трошки з продавщицею морозива і допоміг сліпому перейти вулицю. Він вивчав афіші і годував хлібом голубів на тротуарі. Він наводив блиск на черевики у вуличного чистильника і милувався грою дітей на купі піску. І нікому не було втямки, що молодик, який бив байдики, ні на мить не зводив очей з під'їзду інституту і щохвилини готовий був діяти.

Ось літня жінка з кошиком зупинилася коло інституту і роздивляється номер будинку. Кудрявцев квапить чистильника: черевики і так блищать, мов сонце. Жінка зайшла в інститут. Кудрявцев уже стоїть коло інституту і читає газету на вітрині. Жінка вийшла на вулицю, знову подивилася на номер будинку і, пробурмотівши щось собі під ніс, пішла в бік площі. Кудрявцев іде за жінкою. На розі площі стоїть просто вдягнений хлопець у сандалях на босу ногу. Кудрявцев зупинився поруч: «Бачиш жінку з кошиком? Простеж». Хлопець іде за жінкою, а Кудрявцев швидко повертається до інституту. Через годину хлопець у сандалях підходить до нього. «Жінка пішла в райсобез. Лаялася з приводу пенсії. Вона сплутала номер будинку і помилково зайшла в інститут. Живе на Казарменій вулиці, будинок сім, квартира одинадцять».