Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 106

— Заждіть, ви — механік?

— Взагалі я шофер другого класу, — наче нехотя відповів Окайомов. — А тільки останнім часом я більше працював механіком. 1 зарплата більша, і метушні менше.

— Ну, а якщо ми домовимося так: зарахуємо вас шофером, місяців зо два ви поїздите, а потім у нас передбачається одна комбінація, і ми переведемо вас на посаду механіка. А зараз ми дамо вам гуртожиток.

— Не обдурите?

— А навіщо ж дурити людину? Згодні?

— Спробуємо!

— У вас документи з собою?

— З собою.

— Тоді заходьте он у ті двері.

Увечері заміський гуртожиток працівників оперного театру приймав у свою сім'ю нового мешканця—шофера Сергія Михайловича Гудкова. А втім, прийом цей був ані урочистий, ані велелюдний; більшість мешканців барака в цей час була на роботі. Папірець про надання місця в гуртожитку Окайомов, за відсутністю іншого начальства, пред'явив голові санітарно-побутової комісії Колі Боркову, учневі кравецької майстерні театру. Моторний зизоокий хлопчина боком глянув на папірець і на Окайомова:

— Новий шофер, значить?

— Шофер.

— Ну то добре. Ходімо… — Борков повів Окайомова до його койки. — Це буде твоє, значить, місце. Білизну треба міняти не рідше як раз на тиждень. А прати її власноручно у пральні, що в кінці барака. Коли грошей, значить, не шкода, можна віддавати Марусі з жіночого барака. Влаштовуйся…

Окайомов сів на тверду койку і обдивився. Шеренга койок тяглася через увесь барак. На сусідній койці, накрившись з головою, спав довгий чоловік, його босі гулясті ноги стирчали в проході. І хропів він так тріскуче, що могло здатися, ніби він під ковдрою заводить мотоцикл. Окайомов з жахом уявив собі, як на всіх цих ліжках хропітимуть люди, і обличчя його скривилось у гидливій гримасі.

За допомогою Колі Боркова він роздобув бритву, скалку дзеркала, окріп і почав приводити до ладу свою борідку. Коля стояв позад нього і, взявшись у боки, скоса дивився, як голився Окайомов.

— Невже бороду залишите? — здивувався він.

— Борода прикрашає чоловіка, — відповів Окайомов.

— Таке скажете! — усміхнувся Коля Борков. — Порох у ній збирається, і все. У нас на все село тільки піп бороду носив, і завжди у нього в бороді лушпиння з насіння плуталось.

— Може, ти займешся якимсь ділом? — спитав Окайомов, примруживши очі і дивлячись в дзеркальце на Колю.

— Мені на роботу на дев'яту годину ранку, — не зрозумів Коля Борков.

— Ішов би спати, чи що!

— Я раніше одинадцятої не лягаю. Останні вісті послухаю, а тоді бувайте здорові!

Окайомов замовк, злість розбирала його дедалі дужче. Коля Борков не йшов. У цей час у дальньому, темному кутку барака зарипала гармошка. Видно було, що гармоніст тільки починав освоювати інструмент. Він весь час виводив той самий мотив і ніяк не міг підібрати до нього басового акомпанементу, сповнюючи барак дикими звуками.

— От витинає Петька! — захоплено промовив Коля Борков. — За один місяць навчився! Його оце на свята гармошкою преміювали. Правда, гарно, коли музика?

— Гарно, коли гарна! — злісно відповів Окайомов.

— Так він тільки вчиться, — заступився за гармоніста Коля Борков. — З нього вимагати ще рано.