Читать «Кіберіада» онлайн - страница 600

— Це маячня! — спробував я вигукнути.

Слова озвалися, мов луна з колодязя. Відштовхнувшись від стіни, я став, широко розставивши ноги, що грузли у м’якій масі паркету, повернув голову, мов баню величезної вежі, й побачив на нічному столику годинник. Циферблат став дном променистої лійки. Секундна стрілка дріботіла по ньому страшенно повільно. За стрілкою лишався біліший від емалі циферблата — слід який розширився й перетворився на видну з пташиного польоту рівнину, вкриту шеренгами військ. Вибухи шматували вапняк між шеренгами, дим угризався в обличчя, в м’які маски беззвучної агонії. Маси піхоти наче оскліли, їх кров розтікалася круглими плямами червоного болота, а вони, закривавлені, вкриті курявою, наступали далі під розмірений гуркіт барабанів. Коли я відсунув годинник, битва зменшилася, але не зникла. Кімната похитнулася. Вона поволі повернулась, відкидаючи мене на стелю. Щось затримало моє падіння. Я став навколішки. Лежав коло ліжка, а кімната рухалася дедалі повільніше, речі займали свої місця, все зупинилося. Лежачи головою на підлозі, я боком, наче пес, глянув на годинник, що стояв на столику, спертий на лампу. Була за чверть перша На циферблаті вже нічого не відбувалось, секундна стрілка бігла спокійно, мов мурашка. Я сів на паркет, його прохолода витвережувала. Кімната виринула в білому світлі, наче суцільний литий кристал із вплавленими променистими предметами, повна нечутних звуків. Кожна річ, кожна згортка штор, тіні, що падали від столу, існували в цьому просвітленні з невимовною досконалістю. Я не звертав на цю красу жодної уваги, напружений, наче пожежник, що очікує в амфітеатрі диму, не помічаючи чарів сцени. Підвівся легкий і кволий. Перемагаючи неслухняність пальців, дописав на бланку: