Читать «Ге, людина з Моого» онлайн - страница 53

Так він дістався всередину кола, й далі ніхто не стояв йому на дорозі, хіба та потвора з потвор. Пес був весь шолудивий, рябий і цибатий, як олень. «Стій, — загарчав він, — ти хочеш, щоб тебе роздерли за неї?» Брат на мить злякався, але тут же отямивсь: «Я був уже й на крижаній горі, але не замерз». — «Ти згоден, щоб тебе роздерли за неї?» — «Я був уже у вогні, але не згорів». — «Ти згоден, щоб тебе роздерли за неї?» — загарчав пес утретє й клацнув зубами. «Згоден». — «Тоді ти встережеш її ліпше, ніж я. Забирай її». І наказав усім псам, щоби вони пропустили сестричку та її хороброго брата.

Чи сподобалася тобі, Ладіславе, моя притча?

— Ні, не сподобалася. Той братик був макуха. Мухи, з'їжте мене. Ти згоден, щоб тебе роздерли за неї? Згоден. Чим я їй зараджу, коли мене роздеруть на шматки? Я б спершу кинув псам щось таке, що нагадує м'ясо, а це було б гумове тісто. А тоді, коли їм зціпило б зуби, я спокійнісінько пішов би по сестру й ще посміявся б, як ці страховиська мелють губами.

На шосе за нами вже стояв Йозіфек. Він приглушив мотор і запитав:

— Чого ми стоїмо?

Я відповів, що зараз поїдемо далі. В сутіні поруч себе я бачив, як усміхається Кароліна.

— Ти метикуватіший, — сказала вона Ладіславові, — але у всьому іншому цей герой, про якого розповів Ге, — твоя точна подоба. Ти теж пішов би у вогонь.

— Навіть не подумав би!

— За Геленкою?

— Облиште, — поквапилася Геленка відповісти за Ладіслава. — Яка рація питати про такі речі? Ви знаєте, що Ладіслав — виняткова людина і що за ним треба наглядати.

— Дурниці, — мовив Ладіслав. — Ге навмисне оповідає байку, щоби не слухати того, що йому не до вподоби.

— Зовсім ні, — засміявся я. — З самого полудня, Ладіславе, я не хотів слухати нічого іншого, крім того, що ти казав про себе. Я кажу тобі, як той бридкий пес: бери свою сестру. І вам не треба вже боятися туманних осінніх днів, взагалі не треба вже нічого боятися. Ви обоє нікуди не щезнете.

— Це вже наша справа, — гордо відказав мені Ладіслав і задивився на вогні атракціону. Потім сказав, що він хотів би покататися на розкрученій каруселі.

Ми теж не заперечували. Кароліна запитала Йозіфка. Той сказав, що він проти зайвих зупинок на пустирях, але проти розкрученої каруселі не має анічогісінько.

Ми проїхали ще кількасот метрів і спинилися. Довкола нас кружляли вогні, навперебій грала музика, буяли веселощі, як вогонь у каміні.

Ми з Йозіфком розстріляли у тирі ляльок на Каролінин і Геленчин загад. Ладіслав тільки спостерігав за нами, казав, що не має для стрільби настрою. Потім ми з ним так розкрутили карусель, що нам аж голова пішла обертом. З Кароліною ми гойдалися на гойдалці, пустували так, що трохи не повилітали з сидінь. З Геленкою ми їли цукрову вату. А потім усі вирішили покататися на російському колесі.

Це був найосвітленіший і найвищий атракціон у цілому містечку. Ми зачекали, поки до нас дійде черга. Біля щита управління стояв дідусь, який важелем пускав колесо і зупиняв його. Я запитався, чи йому не кортить часом покататися, мовляв, я б замість нього покерував колесом. Не пам'ятаю, що він одказав. Одне слово, мою пропозицію старий одхилив.