Читать «Смерть в океані» онлайн - страница 15

А все ж, замість того, щоб іти в ходову рубку, завернув на спардек.

В обличчя повіяв пестливий вітер. Дерев'яний настил звечора скатаної палуби, по якій я ступав босоніж, вологою прохолодою залоскотав підошви.

Світло від ліхтаря над відкидним майданчиком кружалом падало на воду, і в ній, немов хвостата рибина, погойдувався батометр.

— Оце все, що залишилося від спущених на глибоководні горизонти приладів, — зітхнув вахтовий гідролог Борис Козін.

— Значить, уціліло лиш те, що пішло на кілометрову глибину? — не вірячи своїм вухам, запитав начальник експедиції.

— Так, Іване Васильовичу, — підтвердив Борис, пропускаючи його повз себе на вузький забортний майданчик.

Професор — голомозий, схожий на Фантомаса чоловік, уважно оглянув блок, через який було пропущено трос. Велів вибрати слабину. Козін став до лебідки, натиснув на важіль — і трос зазміївся, потяг за собою іскристий ланцюг бризок, які, розпорошуючись, утворили райдужне віяло.

— Стоп!

Батометр зупинився перед кран-балкою, якраз над головою професора, що тепер нагадувала голову стародавнього звіздаря, з чудернацьким ковпаком на маківці.

Той прилад — півметровий циліндр — з двох боків посередині був прикручений гвинтами до металевої рами. Його порожнина, куди з глибин потрапляла для проб вода, автоматично закривалась клапаном. Знизу кільцевими захватами, а вгорі зажимом рама кріпилася до тросу, на якому прилади йшли в океан.

— Ось де собака заритий! — вигукнув Іван Васильович. І, звернувшись до Козіна, суворо запитав: — Хто був з вами на вахті?

— Мій напарник, Боженко.

Такий же, як і Козін, бородань, що разом з іншими гідрологами нині стояв збоку, від тих слів зіщулився.

— Боженко, боженько. Боже ж ти мій! — вибухнув професор. — Хотів би я знати: про що ви думали, виконуючи таке відповідальне завдання?

— Я… я особисто кріпив прилади, — несміло озвався Борис. — Вони…

— І нахімічили! — перебив його Іван Васильович. — Погляньте сюди!

Козін з Боженком підійшли до кран-балки. Побачили: сплюснуто зажимом трос; в одному місці він був пом'ятий, а з розриву стирчали, наїжачившись, сталеві дротини пошкодженого пасма.

— Це на тросі з верхніх горизонтів. Що ж тоді казати про решту, з придонними батометрами, вага яких особливо тисла на багатокілометрову линву!

Професор попросив подати йому палубну книжку — щоденник, у якому велися записи глибоководних робіт.

Квапливо пробіг очима перші сторінки… Ось номер сьогоднішньої гідрологічної станції, години початку й закінчення робіт. Далі йшов перелік серійного спуску кожного батометра зокрема.

Усе ніби так, як і повинно бути. Комар носа не підточить! Та досвідчений океанолог знав: його молоді колеги припустилися помилки. Вони не врахували того, що батометри, закриваючись, робили додатковий ривок, а отже, зайве навантаження на натягнутий, як струна, трос. Тому треба було майнати особливо обережно. Зажими взагалі не повинні стискати сталеві пасма, а їх, як на гріх, хтось прикрутив намертво.

Ось у чому була причина невдачі.

«Через верхоглядство цих бородатих телепнів і мою довірливість, — із прикрістю подумав професор, — втрачено цінні прилади, нанівець зведено стільки старань!»