Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 19

Коли лікар зайшов у кабінет, Подгоров здригнувся, підвів голову і деякий час пильно дивився прямо перед собою, мов сліпий. Потім почав шарити по кишенях піджака, чогось шукаючи, вийняв пачку цигарок, подумав і, не закуривши, засунув її назад у кишеню.

— Можливо, у вас немає вогню? — спитав Тошков і, винувато всміхаючись, подав йому коробку сірників.

Подгоров махнув рукою.

— Мав коротку, але неприємну розмову з своїми будівельниками, — зітхнув лікар, — тому й запізнився.

— Сідайте, — тихо сказав Подгоров.

Обидва мовчали.

Оббиті двері та зачинені вікна не пропускали шуму, і в кабінеті було тихо, як у порожньому, відчепленому вагоні.

— Докторе, — спитав Подгоров, знову схрестивши руки на грудях, — чи маєте ви відомості про те, як діє наша протиящурна вакцина? Чи створює вона потрібний імунітет?

Голос його звучав дуже глухо.

— А чому б їй не створювати імунітету? — Петр Тошков знизав плечима і засміявся.

— Я питаю, чи маєте ви відомості? — насупив брови Подгоров.

Лікар, не відповідаючи, втупився в свої ноги. Тепер засміявся Подгоров, але сміх його був колючий і злий.

— Ану, подивіться мені прямо в очі, — сказав він. — Ви справді нічого не знаєте про нашу вакцину? Про те, чи створює вона імунітет?

— Я вас не розумію, — промовив Петр Тошков і потер рукою лоба.

— Невже?

Подгоров помовчав, потім сів на своє місце, дістав цигарки і закурив.

— Товаришу Тошков, — промовив він тихо, дивлячись прямо перед собою, — тепер час обідати, і я не ставитиму вам більше запитань. Відпочиньте, поїжте як слід, у вас завжди був добрий апетит, а після обіду, о третій годині, запрошую вас на коротку нараду за цим круглим столом. Я скликаю колегію Центру. Ви проінформуєте її, як діє наша протиящурна вакцина в Триградському районі. Сподіваюсь, ви зможете підготувати невелику, але цікаву доповідь для колегії.

— Гаразд, — кивнув головою лікар. Хтозна-чому йому раптом стало весело, і він засміявся.

Подгоров різко підвівся.

— Товаришу Тошков, — кинув він і кашлянув. — Сміється той, хто сміється останнім. У народних прислів'ях криється глибока мудрість. Я порадив би вам негайно зайти до завідуючого відділом кадрів. Він скаже вам сумну, але дуже цікаву для вас новину. Тоді, мабуть, втратите добрий настрій і охоту сміятися.

— Яку новину? — підвівся й собі лікар.

— Там скажуть, — тихо відповів Подгоров. Він застебнув піджак, підійшов до дверей і чемно відчинив їх. — Прикрий випадок трапився у вашому відділі. Прошу!

Провівши лікаря, Подгоров постояв трохи, потім важко сів у широке шкіряне крісло і охопив голову руками.

7

На другий день, об одинадцятій годині ранку, в кабінеті полковника Ванова відбулася коротка нарада. Були присутні полковник, капітан Славі Ковачев і Абакум.

Славі Ковачев виглядав збудженим, бадьорим і, що рідко з ним траплялося, веселим та балакучим. Навіть в одязі капітана з'явилося щось нове, досить ліберальне для його строго встановленого консервативного смаку — уперше в житті він надів яскраву трикотажну сорочку. Абакум, навпаки, був дуже похмурий. Він багато курив, мовчав і не звертав ніякої уваги на людей, що оточували його, здавалося, був цілком байдужий до всього на світі. Коли б не гарячкові вогники, які спалахували в його очах, і не тремтіння довгих пальців, можна було б подумати, що це страшенно стомлена, апатична людина.