Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 119

Абакум зняв апарат і знову засвітив ліхтарик. Уперше в житті він відчув сильне і жадібне бажання привласнити собі чужу річ. Відкривши коробочку з агрегатами, Захов узяв із сусіднього столика пінцет і роз'єднав у кількох місцях проводи і обмотку на котушці. Пошкодження були незначні і майже непомітні, але вони цілком паралізували апаратуру. Виявити їх і відремонтувати апарат міг тільки спеціаліст. «Нехай тепер їде у Францію і шукає там собі спеціаліста!» — посміхнувся Абакум.

Він подивився на годинник — стрілка наближалась до восьмої.

Абакум поставив порожню шафу на своє місце і швидко вийшов з дому. Зачинив парадні двері так само, як вони були раніше, і кинувся до машини. Проїхавши кілька метрів, збільшив швидкість. Розбризкуючи грязюку, машина з ревом мчала назад у місто.

Почуття небезпеки не обмануло Захова. На перехресті біля бульвару Яворова, кроків за двісті від нього, раптом блиснуло жовте світло фар, і в ту ж мить з-за повороту вилетіла машина; Тримаючись майже впритул до правого тротуару, вона мчала назустріч. Фари її сигнально мигнули кілька разів: водій попереджав, щоб Абакум перейшов на близьке світло. «Не вийде!» — злорадно подумав Абакум і натиснув одночасно педаль швидкості і клавішу зміни фар. Могутні снопи фар шестициліндрового форда залили лавиною світла «Варшаву». Засліплена, вона різко загальмувала, крутнула праворуч і виїхала на тротуар. Абакум весело розсміявся.

Виходячи з театру, Абакум пропустив Віолету вперед і тихо спитав режисера:

— Ну як, сподобався спектакль?

Асен у цю мить закурював цигарку.

— Що? Спектакль? — він запалив другий сірник, бо дощ погасив перший. — Спектакль пройшов добре. Навіть дуже добре.

— Невже? — різко повернулась до нього Віолета. В її голосі звучали гнівні і в'їдливі нотки. — Невже ти можеш мати якусь думку про спектакль, коли дивився всього три картини?

Вона труснула головою і прискорила ходу. Каблучки її дзвінко застукотіли по мокрому тротуару.

— Чому всього три картини? — здивовано спитав Абакум.

— Чому, чому! — Асен зітхнув, і на обличчі в нього з'явилася стражденна міна. — Скажу. Можливо, хоч ти мене зрозумієш!

— Чи не проспав, бува, інші картини? — спитав Абакум.

— Гірше, — відповів Асен. — Не проспав, а просто втік. Ганебно втік з театру, як справжній бай Ганю через якісь там окуляри. Розумієш?

— Нічого не розумію! — похитав головою Абакум. — Які окуляри?

Асен скоса глянув на нього, але відповів не відразу.

Вони йшли по Раковській до стоянки таксі на вулиці Аксакова. Пробившись крізь натовп, який виходив з театру сатири, всі троє попрямували повз скверик і зупинились біля магазину російської книги, щоб спробувати тут піймати таксі, бо на стоянці не було жодного. І поки Віолета сердито мовчала, розглядаючи вітрину, Асен у кількох словах розповів Абакумові сумну історію. Ці окуляри, пристосовані для інфрачервоного проміння, подарував йому один французький кінооператор під час фестивалю в Каннах. Та важливо не це. Для того, щоб користуватися окулярами, тобто, щоб крізь них можна було бачити, їх через певний час заряджають струмом. Асен увімкнув окуляри в апаратуру для зарядки (він мав скромну лабораторію на дядьковій віллі), але тільки в театрі згадав, що зарядку треба припинити о восьмій годині вечора, бо від перенапруження може перегоріти обмотка. А такі окуляри на дорозі не лежать. І ось, щоб запобігти пошкодженню, він вийшов з театру, взяв таксі і помчав додому. На бульварі Яворова на його машину ледве не налетів якийсь ідіот, що, всупереч правилам, засліпив їх далеким світлом. Цьому типові Асен із задоволенням скрутив би в'язи, коли б знайшов його серед тисяч інших негідників, що населяють грішний світ. «Ось так скручу йому в'язи!» — показав Абакумові, як він це зробив би. Абакум обережно зауважив, що при такій зустрічі все може статися навпаки, тобто негідник скрутить в'язи Асенові. Режисер зареготав, а потім почав просити пробачення у Віолети. Отже, історія з окулярами закінчилась сумно: коли Асен примчав у лабораторію, непоправне, на жаль, уже сталося. Він ще раз згадав «ідіота», який мало не наскочив на нього.