Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 113

Абакум відчув, як кров прилила до його обличчя, в роті стало гірко. На мить йому здалося, що перед ним сидить якась виняткова, незбагненно сильна людина. Отже, Асен стежив за ним, розглядав його в темряві, коли він, мов безпорадний сліпець, притулився до стіни.

— Так, ти підпирав стіну і мріяв, наче закохана гімназистка! — підсміювався Асен.

Абакум почервонів, ніяково розглядаючи свої руки і не знаючи, що відповісти. Уперше в житті він червонів перед своїм ворогом. І раптом Захов розсміявся, дзвінко і так весело, що Віолета здивовано визирнула із спальні. «Схопив тебе, шахраю! — полегшено думав Абакум. — Почекай трохи, нікуди ти не дінешся!» Він сміявся, як людина, що враз позбулась прикрих сумнівів і страхів.

Тепер у свою чергу занепокоївся Асен.

— Ти здався мені таким неуважним і замисленим, — сказав він, — що я вирішив не турбувати тебе. Але чому ти смієшся?

— Не міг знайти ключа від парадного, — відповів Абакум. — Довго думав, як увійти. І коли вже зовсім втратив надію потрапити в свою квартиру, ще раз обшарив усі кишені і знайшов його.

— Це справді дуже смішно, — погодився Асен. — Але невже тобі не спало на думку вилізти по вишні?

Абакум похитав головою.

— Ніколи не лазив по деревах, — сказав він. — Одного разу мій двоюрідний брат упав з груші і зламав собі хребет. Відтоді я зарікся робити такі експерименти.

— Але в тебе навпроти балкона вишня, а не груша, — посміхнувся Асен.

— Усе одно, — зітхнув Абакум. — Вишня таке ж дерево, як і груша. І потім я людина обережна. Не люблю рискувати.

— Ти не сердишся на мене за цей нічний візит? — спитав Асен. — Я зайшов до тебе з найщирішими намірами, і, здається, зробив добре діло.

— За яке будеш у свій час достойно винагороджений! — засміявся Абакум і пішов назустріч Віолеті, щоб узяти з її рук піднос з кофе.

Розмова перейшла на іншу тему. Асен спитав: