Читать «Позичений час» онлайн - страница 40

На мить Льоня опинився під Віктором. Міцний удар ледь не приголомшив його. Але новий напад люті потроїв сили хлопця. Він раптом згадав усе: і образи, яких завдавав йому Віктор, І його підступну поведінку тоді, вночі, в таборі, і те, як Віктор смикнув Тамару за косу, і його люте обличчя…

Льоня вивернувся і підім’яв Віктора під себе. Десь далеко, мов у тумані, майнуло перелякане обличчя Тамари. Льоня зціпив зуби. Він навалився на Віктора, притиснув його до підлоги і, дивлячись йому просто у вічі, прошепотів так тихо, що цього ніхто, крім його ворога, не міг почути:

— Край тобі буде, негіднику! Не відпущу! Помру, а не відпущу! Так і знай!

Льоня звільнив одну руку і ударив Віктора навідліг. І тут-таки побачив, як раптом скривилося його обличчя. Але то була вже не презирлива звичайна гримаса. Ні! Очі Віктора Сумського закліпали, губи жалісно затремтіли. І водночас Льоня відчув, як руки, що досі затискували його, мов одразу пом’якшали і ослабли. Що це?.. Віктор Сумський переможений?..

Ще не вірячи, побоюючись якогось підступного маневра, Льоня дивився на нього. Ні, сумніву не було! Віктор припинив битися. Це неймовірно! Як це могло трапитися?

— Здаєшся? — вимовив Льоня традиційне запитання.

Та невже ж Віктор Сумський проголосить себе переможеним? Невже він здасться?..

Але ось він через силу кивнув головою. Ледве промовляючи слова, Віктор видавив з себе:

— Я… підвернув руку… здаюся.

І враз школярі загомоніли, зашуміли. Майже ніхто не розчув того, що сказав Віктор, але ж він здався, здався!

Льоня підвівся. В нього боліли руки, ноги. В роті був присмак чогось солоного. Він торкнувся свого обличчя, подивився на руки. На них була кров. Нічого, нічого, все це дрібниці!

Віктор Сумський підвівся й собі. Не дивлячись ні на кого, він попростував до дверей, підтримуючи лівою рукою праву. Ніхто не допоміг йому відчинити двері. Він сам вийняв з ручки стілець і вийшов, кинувши наостаннє:

— Твоє щастя, Куценку! Коли б не рука, я б тобі показав!

Льоня не слухав його. Тільки тепер він побачив, що на підлозі, там, де щойно лежав Віктор Сумський, залишилася якась річ. То була пачка нюхального тютюну, що випала, мабуть, під час бійки з кишені Віктора. Вона трохи розірвалася, з неї висипалася на підлогу маленька купка зеленуватого порошку.

Рішення прийшло відразу. Льоня нахилився, схопив її, підбіг до розчиненого вікна і викинув на вулицю. На нього здивовано поглядали товариші: вони ж не знали, в чому справа. Льоня у відповідь тільки махнув рукою:

— Все гаразд, хлопці!

Щось наче співало у нього всередині. Перемога, перемога! Більше ніколи не набридатиме йому Віктор Сумський! І все чисто розв’язалося, все, все!..

Він відчув легкий дотик до своєї руки. Це була Тамара. Вона співчутливо і вдячно дивилася на нього. Ледь чутно вона сказала, не соромлячись інших хлопців:

— Спасибі тобі… що ти заступився за мене. І я дуже боялася, що ти… — Вкрай сконфузившися, Тамара змовкла.

Але Льоня зрозумів її. Він кивнув головою: