Читать «Позичений час» онлайн - страница 27
Володимир Миколайович Владко
Льоня знову нічого не розумів. Про яку бійку говорить Віктор? І начебто про те, що Льоня його якось переміг? Та. що це за нові загадки? А Віктор так само хвацько продовжував, оглядаючись, чи не почує його хтось:
— Ми їм покажемо, як порядки встановлювати! Вони думають, якщо вони в раді, то з ними вже нічого й не можна зробити? Е, ні, не на такого наскочили! Оцього не можна, те заборонено, туди не йди, того не роби. Ач які! Я не для того їхав сюди, щоб вони мною командували! Вони в мене всі рота пороззявляють, бо ніколи такого, звісно, не бачили. Ух, який я на них лютий!
— Та що ж ти хочеш зробити? Що ти вигадав? — не витримав нарешті Льоня.
Віктор Сумський знов озирнувся, подивився навколо. Ні, нікого немає. Тільки верхівки кипарисів шумлять — там, мабуть, завжди вітер гуляє.
— Он бачиш вікно на першому поверсі? — вказав рукою Віктор і зразу відсмикнув її, щоб ніхто не помітив цього жесту, яким він міг би видати себе. — То спальня дівчат! Розумієш? Там вони всі підібралися такі недоторкливі — ах-ах! Коли що скажеш, обов’язково чіпля, — ються, а дехто навіть зразу біжить Вірі Петрівні фіскалити. Ну так от. Тут-таки, біля вікна дівочої спальні, є пожежний кран. І рукав теж поблизу, в під’їзді. Я вночі візьму цей рукав, потихеньку прикручу його до крана і засуну у вікно. Вони спатимуть, ха-ха-ха! Спатимуть і нічого не будуть знати! А ми пустимо воду! І вона заллє спальню. Адже кран тільки відкрий! Вода одразу рине і заллє спальню, вони й попливуть не гірше, як у морі! Ха-ха-ха! Прокинуться вже у воді! От зніметься галас! Попливуть наче русалки! Ха-ха-ха!
Льоня дивився на Віктора широко розкритими очима.
— Ти… ти збожеволів, Вікторе! — нарешті вимовив він.
Але Віктор був надто захоплений своєю вигадкою, щоб помітити, як ставиться до неї Льоня. Він зареготав:
— Ага, а я що сказав? Це ж зчиниться такий лемент, якого тут, напевно, ніколи й не чули. Уяви собі, тільки уяви: вони сплять — і раптом прокидаються в холодній воді! Ото буде купання, ха-ха-ха! А ми тим часом уже далеко, вже спимо в своїх ліжках, ніхто й не подумає, що то ми зробили. Ще й прибіжимо рятувати: ах, ах, що це сталося, та звідки воно, та хто ж таке міг вигадати, та як би допомогти справі!.. У мене, братику, така голова, така, що іноді я й сам дивуюся, — звідки в неї все береться? Та що ти немов чимсь прибитий?
Тільки тепер він помітив дивний вигляд Льоні, на обличчі якого не було ані найменшого виразу захоплення.
— Ну, чого ти мовчиш? — вже підозріло спитав Віктор.
Льоня ледве перевів подих.
— Ти збожеволів, Вікторе, — повторив він.
— Що? — Брови Віктора Сумського загрозливо нахмурилися.
Але Льоня не злякався.
— Я кажу, що ти збожеволів, — ще рішучіше продовжував він. — В чому винні дівчата, яких ти хочеш налякати? Залити спальню холодною водою, та ще вночі! Вони ж можуть усі чисто простудитися, захворіти. Подумай тільки, що ти вигадав! І я не хочу приставати до цього. Так і знай!
Віктор Сумський сплюнув крізь зуби, що було ознакою конче презирливого його ставлення. Він вороже подивився на Льоню, немов обмірковуючи його слова.