Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 202

Червоне, налите кров’ю обличчя Карло Кабанероса перекосилося, на ньому з’явилися якісь сірі плями. Губи його стрибали, коли він, запинаючись і зовсім уже не думаючи приховати страху, швидко-швидко бурмотів, сіпаючи Мігеля Хуанеса за руку:

— Та відчиніть… відчиніть ті прокляті двері… мерщій!.. Він спалить нас тут живцем…

Хуанес гарячково оглядався: не може ж бути, щоб звідси, з цього кам’яного двору, що раптом перетворився на пастку для всіх, не було ще якогось виходу! І раптом він відчув, як слабшає, стає млявим усе його тіло: немає надії… Бо ж він побачив, як метушиться біля головного входу комендант в’язниці, також намагаючись відчинити двері. Якщо й він не бачить іншого виходу, він, комендант в’язниці, значить, надії немає, нема порятунку…

— Ой, він зараз стрілятиме! Тими електричними мінами! — лементував біля Мігеля Хуанеса тоненьким, дивним для його дебелого тіла голоском прокурор. — Допоможіть! Допоможіть!

Та його ніхто й не слухав. Під ногами ошалілих, охоплених панікою людей тріскотіли й ламалися кинуті кореспондентами фотоапарати й лампи-блискавки, сплющувалися оздоблені золотом пишні кашкети поліцейських, жандармів і чиновників. А самі ці люди, збожеволілі від жаху, нещодавно такі поважні й пихаті чиновники, жандарми й кат, з обличчя якого давно звалилася таємнича маска, і його помічники, католицький патер, який загубив у метушні свій великий чорний хрест, — усі ці сполотнілі людці, більше схожі тепер на злякане, озвіріле стадо двоногих тварин, юрмилися по найдальших кутках тюремного двору. Вони відштовхували один одного, пробивалися кудись, самі не знаючи куди, притискувалися до кам’яних стін, немов намагаючись вдавитися в них, шукали виходу, стукотіли в залізні двері, до вперто не відчинялися.

І враз стало тихо, так тихо, ніби в усіх раптом перехопило подих від безмежного переляку. Згори залунав насмішкуватий, холодний голос Сивого Капітана, стократно підсилений репродуктором.

— Чого ж ви так злякалися, панове? Адже ви певні були, що знищите мене разом з «Люцифером» під час першої ж моєї появи. І раптом така паніка. Ай-ай, шановні панове, на небагато ж вас вистачило! Боїтеся? Та стійте вже, не метушіться! Поки що я не збираюся нічого поганого з вами робити, надто ви мізерні боягузи. Але майте на увазі: якщо хтось з вас зважиться на якусь дію проти мене чи моїх людей, пощади не буде! Ви в моїх руках! Стояти по місцях, панове!

Голос Сивого Капітана замовк. Люди у дворі завмерли — кожен там, де опинився цієї миті. І тільки сотні зляканих очей вп’ялися в нерухомі обриси «Люцифера»: що хоче зробити Сивий Капітан?