Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 181

— Дуже мало було "того часу", — похмуро зауважив Валенто.

— Але ж скільки подій відбулося! — вигукнув Олесь. — І я не можу, не можу більше мовчати! Коли б Капітан не був такий відлюдний, коли б він не відгороджувався від мене тим погордливим мовчанням, коли б він не вдавав, що навіть не помічає мене, я сказав би йому сам. Але це неможливо. І так само неможливо мовчати далі! Якщо ми з тобою любимо і поважаємо Капітана, ми не маємо права мовчати, Валенто! Ти ж сам чув, що він говорив по радіо? Він погрожував усім саме так, як погрожують…

— Замовкни, Олесю! — суворо сказав Валенто Клаудо.

— Ні, я не замовкну! — палко заперечив юнак. — Я мушу сказати тобі те, що думаю. Спростуй, доведи, що я неправий, коли зможеш… І не кажи, будь ласка, що я не маю, мовляв, права судити Капітана, що я невдячний або ще щось! Я люблю і поважаю Капітана, ти знаєш це, Валенто. Коли б мені було байдуже, я нічого не казав би. Але в тому-то й річ, що мені не байдуже, мене все це мучить і не дає спокою… а тебе хіба ні, Валенто?

Клаудо не відповів, вдивляючись в екран.

— Ага, ти не можеш заперечувати, бо й сам бачиш, відчуваєш, як і я! — наче зрадів Олесь. — Валенто, милий, я пам’ятаю, як Капітан і вся команда «Люцифера» виходили тоді до могили розстріляних фалангістами патріотів… І пам’ятаю все те, що ти розповідав мені про життя й долю Ернана Раміро… Тоді я готовий був поклонитися Капітанові, такий він був благородний, вищий від усіх, надзвичайний! А тепер? Що сталося з ним? Тепер він оголосив себе мстивим диктатором, який сіє навколо смерть! А за що він воює? Ти скажеш, повториш його слова: він хоче помститися і має на це право! Він хоче знищити Фернандеса і його поплічників. А ким він сам стає, не помічаючи цього? Таким самим диктатором! Це так, Валенто; так! Він сам сказав це сьогодні. А ти мовчиш? Ти ж говорив мені, що ти республіканець, Валенто. Твої друзі померли в боротьбі проти Фернандеса. А тепер що виходить? Ти допомагаєш іншому диктаторові, Валенто?.. І мовчиш?..

Нахмурившись, стиснувши міцні щелепи, Валенто Клаудо невідривно дивився на екран, тримаючи в напружених руках важелі керування. Олесь чув, як він важко дихає. Час від часу він наче поривався щось сказати, але знов відвертався. Олесь розумів: чесний і щирий Валенто дуже хвилювався і не міг приховати цього.

— Я хотів сказати про це самому Капітанові, але він, я знаю, і слухати мене не схоче, — ще палкіше продовжував юнак. — Ти сам бачиш, яким відлюдним, холодним став Капітан. У ньому щось наче зламалось, він мов уже не довіряє нікому, він прислухається тільки до голосу помсти, прагнення до якої оволоділо ним. Капітан став зовсім іншою людиною… він або збожеволів, або…

— Замовкни, Олесю! — з зусиллям, глухо мовив Клаудо.

— Ні! Якщо він не збожеволів, то перетворився на жорстоку, безсердечну, мстиву людину, сп’янілу від велетенської сили, яку дає йому «Люцифер». Тільки навіть цієї сили йому не вистачить, Валенто.