Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 98

Гансова наука в Берліні все ж таки далася взнаки, тепер він вибивав мало не завжди десять з десяти, рука не тремтіла, й реакція була блискавичною – от і зараз стріляв би й стріляв у ненависні обличчя, хоч знав, що всіх однаково не перестріляє, та все ж…

Ганс чекав Іполитова на полігоні, де стояли бараки «Цепеліну».

Ділянку, на якій мусили випробовувати «панцеркнакке», точніше, випробовувати майстерність Іполитова, передбачливо обнесли колючим дротом і поставили вартових. Сюди не могли потрапити навіть Телле з Валбіциним, тільки Ганс, Краусс, Іполитов та ще двоє мовчазних есесівців з Берліна, котрі обслуговували полігон, – суворої секретності, обумовленої самим Кальтенбруннером, дотримувались неухильно.

Іполитов не без задоволення пристебнув до руки «панцеркнакке». Уважно прицілився, але перша ракета пробила броню не в центрі листа, як хотілося, а в самісінькому кутку, і Ганс невдоволено поморщився. Він дозволяв собі бути зовсім відвертим з Іполитовим. Поводився не так, як Краусс, котрий останнім часом запобігав перед ним. Це, зрештою, було нормально, Ганс відповідав тільки за технічну оснащеність майбутньої диверсії, а техніку він привіз справді бездоганну.

– У вас зіпсувалося око! – зауважив. – І врахуйте, снарядів для «панцеркнакке» в нас не так уже й багато. Це вам не кулі для вальтера, витрачати їх слід ощадливо.

Він ще раз уважно обдивився ремені «панцеркнакке», перевірив, чи зручно розташовано» кнопку вмикання в лівій кишені штанів, і дав команду:

– Стріляйте ще раз, тільки уважно, прошу вас, руку маєте тверду, це я знаю, ото й користуйтеся цим!

Вимовивши це довге, складне речення за одним духом, Ганс став позаду Іполитова, дивлячись, як той наводить пекельну зброю. Нарешті рука застигла, ракета вилетіла з шипінням і пропалила щит мало не в центрі.

Ганс стримано, лише пальцями поаплодував.

– Ви здібний учень, Іполитов, – похвалив, – і мені приємно працювати з вами. Тепер спробуємо постріляти по мішені, що рухається. Уявіть, що сидите біля шосе, добре замаскувалися, а повз вас мчить автомобіль. Мусите прошити його снарядом наскрізь, ясно?

– Що ж тут неясного? – зсунув брови Іполитов.

– То прошу…

Тепер мішень нагадувала макет автомашини, що рухалася. Іполитов з першого разу не влучив, другим пострілом тільки зачепив автомобіль, але третім уже пробив мішень, четвертим і п'ятим також.

– На сьогодні досить, – вирішив нарешті Ганс. Незважаючи на свою незворушність, він хвилювався: зняв кашкета і обтер спітніле чоло. – Відпочинемо.

Вони втрьох – Іполитов, Ганс і Краусс – пообідали тут же, в бараці, пообідали скромно, без спиртного, з'їли звичайний солдатський обід, може, порції були більшими, м'ясо ніжнішим, але Іполитов, який звик останнім часом до делікатесів, не зміг приховати розчарування. Краусс помітив це одразу. Взагалі цей бісів Краусс помічав мало не все був таки непоганим психологом, і недаремно йому доручили підготовку важливої операції. Наминаючи з задоволенням чи, може, з удаваним задоволенням звичайний гороховий суп, він зауважив: