Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 81
Ростистав Феодосьевич Самбук
Скорцені наказав підніматися втрьох. Перевантажений літак насилу злетів. А вранці ставка фюрера повідомила, що дуче визволено.
– Це була важка справа й майже безнадійна, – повторив Скорцені. – І от що, – перегнувся через столик до Іполитова, – мушу сказати: якби я розгубився на мить, карабінер прикінчив би мене. Так, ця паршива італійська свиня встигла б вистрілити – я перестрибнув через кам'яний паркан, а він уже підвів автомат, мені лишалося півсекунди, і, якби я не встиг натиснути на гашетку, карабінер скосив би мене. – Штурмбанфюрер налив ще по чарці й вихилив свою 'одним духом, що свідчило про хвилювання. – Я мушу порадити вам, Іполитов: стріляйте першим, завжди стріляйте першим. Навіть секунда вагання може коштувати вам життя, а це не входить у наші плани. Сподіваюсь, це також не входить у ваші плани, Іполитов? – Він зареготав голосно, видно, жарт сподобався йому.
Іполитов одповів також реготом.
– Не входить, гер штурмбанфюрер, – признався чесно.
– От ми й домовились… Пийте коньяк, Іполитов, і я впевнений, що ми з вами вип'ємо після повернення за вашу перемогу,
– За нашу спільну перемогу, – уточнив Іполитов, і це уточнення сподобалося Скорцені, бо сказав:
– Так, ми попрацювали досить багато й не шкодували витрат. Ви знаєте, скільки коштуватиме ваша акція?
– Звідки ж?
– Близько п'яти мільйонів марок. – Обличчя в Скорцені навіть витягнулося від значущості названої суми, – Ви уявляєте, що таке п'ять мільйонів? – Уявляю. – Іполитов справді був вражений.
– За ці гроші ми змогли б закинути до російського тилу біс його зна скільки агентів, проте закидаємо тільки вас з мадам Суловою, здається, вона вже стала вашою жінкою, чи не так?
– Ми оформили наші стосунки, – без ентузіазму відповів Іполитов. Тепер усе частіше згадував Ніну, біс з нею, що гестапівка, але ж запала в душу, й ніяка Сулова не могла витравити згадки про незабутній вечір у зовні непрезентабельному будинку.
– Як її успіхи?
– Вчиться працювати на рації. Інструктори задоволені.
– Кажуть, вона смілива й рішуча жінка.
– Надто рішуча…
Скорцені вловив підтекст репліки Іполитова, зареготав і махнув рукою.
– Не беріть це особливо до душі, – порадив. – Людей слід використовувати, поки вони нам потрібні. Мадам Сулова може не повернутися, а якщо й повернеться, то для вас тоді не буде нічого неможливого. Розлучення оформляється до'сить швидко.
– Сподіваюсь, до цього не дійде, – покривив душею Іполитов, але одразу перевів розмову на інше: – Я мушу мати справжні документи, гер штурмбанфюрер. У крайньому разі сфабрикувати їх повинні найкращі спеціалісти.
– О-о, не хвилюйтеся, – застережливо підвів руку Скорцені. – У «Цепеліні» працюють знавці своєї справи.
І от що, – швидко підвівся й щось дістав із шухляди столу. – От, можете помилуватися!..
Він простягнув розкриту долоню, і Іполитов побачив Золоту Зірку Героя Радянського Союзу. Справжню Золоту Зірку з червоною стрічкою – вона виблискувала на долоні, а поруч лежав орден Леніна.