Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 48

– Я того хлопа не забуду! – насварився кулаком Муха, і Юрко зрозумів: справді не забуде – сотник слова на вітер не кидає, помститься і вуйкові, і хлопчикові, відплатить за їхній сьогоднішній переляк і загибель цілої чоти.

Але ця думка чомусь не принесла Юркові задоволення… Перед, очима стояли чоловік у брудному домотканому одязі, білявий замурзаний хлопчик з розумними очима – маленька частка його народу, якому вони начебто несуть визволення і який чомусь не приймає їх…

Чому? Певно, господар з його вузлуватими від роботи руками знає, що Муха не віддасть йому жодного із своїх двадцяти моргів, навпаки, з задоволенням прибере до рук і його піщаний морг – то хто ж тоді друг, а хто ворог?

Юрко так і не розв'язав для себе цього питання, пробирався за Мухою в густих чагарниках, і віти боляче стьобали його по обличчю.

Чорний «опель-адмірал» швидко мчав по шосе, й гума повискувала на поворотах. Іполитов сидів на шкіряному задньому сидінні, поруч нього напівлежав його новий наставник штурмбанфюрер СС Краусс. Іполитову хотілося також вільно відкинутися на спинку сидіння і недбало простягнути ноги, але сидів напружено, вчепившись руками за переднє сидіння, і визирав у вікно, стежачи за дорогою. Від Берліна від'їхали вже понад двадцять кілометрів, нараз машина притишила швидкість і повернула на бічну дорогу: також асфальтова стрічка, проте вужча, і ліс ближче приступив до неї.

Іполитов не знав, куди вони їдуть, – товариський Краусс із задоволенням розмовляв про дівчат і ресторан, але – замикався в собі, коли йшлося про справи. Мав точно визначені інстанції: чим менше знатимуть поки що Іполитов та всі навколо про характер завдання – тим краще. Секрет перестає бути секретом, якщо про нього знатимуть більше трьох осіб.

А коли ще й жінка…

Жінок Краусс не цурався, вважав себе одним із знавців та поцінувачів прекрасної половини роду людського, однак всі його дівчата чомусь були схожі одна на одну: грудасті, біляві, з добре розвинутими стегнами.

– Чим більше матимуть дівчата, – полюбляв жартувати Краусс, – тим більше віддадуть, тут вони, вже нікуди не дінуться, та й взагалі, кому охота обіймати кістки?

Іполитов у глибині душі поділяв шефові уподобання, йому також подобалися дівчата в тілі, й тому, коли.постало питання про так звану подругу життя для нього, одразу згадав Ліду Сулову. Груди в Ліди, либонь, більші, ніж у берлінських крауссівських Кетхен і Гретхен, але тугі й високі, все інше, як кажуть, на місці. Найголовніше ж – зовсім своя, більшовиків ненавидить не менше, ніж він сам, хоробра, вміє стріляти й взагалі кебети не позичати.

Але Ліду ще не привезли до Берліна, вона прибуде завтра чи післязавтра, і цим слід скористатися: Краусс казав, що сьогодні в них зустріч із зовсім новими дівчатами, не в ресторані, а в інтимній компанії, про все вже домовлено, й красуні чекають на них.

За ці дні Іполитов і справді повірив у своє виняткове становище й аніскілечки не сумнівався, що все так і лишиться навічно. Німці – нація практична, даремно нічого не роблять і нічого не дають, але розкішний «опель-адмірал» із шкіряними сидіннями й не менш розкішні красуні – тільки задаток, скоро він стане одним із героїв рейху, а героїв слід і шанувати, і дбати про них.