Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 14

– Гріпс, друже курінний.

Сорока знову схопився за поперек. Гріпс – це погано. Гріпс ніколи не приносить нічого відрадного. Скандзюбився на стільці й наказав:

– Поклич Юрка, сотнику, адже гріпс, певно, шифрований.

– Так, друже курінний, – Муха розгорнув папірець, подав Сороці. Той подивився на нього відчужено, махнув рукою, тоді сотник підвівся, підійшов до краю веранди й наказав Семенові, котрий стовбичив неподалік:

– Юрка сюди!

Стояв, широко розставивши ноги, високий, жилавий, з довгими сильними руками, якими, казали, закручено не одну удавку на горлі людини. Самогон приємно вдарив у голову, Муха відчував себе зараз ще вищим і сильнішим, не те що якийсь огрузькуватий курінний, у якого живіт, здається, скоро переважить тіло. Але ж хитрий: начальство його любить і поважає, а запитати б: за що?

Сотник не знав, що мало не половину награбованих коштовностей курінний передавав оунівським ватажкам проводу- то одного підмастить, то другого, на всіх, правда, не наберешся, але навіть нерегулярні підношення робили свою справу, й Сорока повільно, проте постійно піднімався зі щабля на щабель.

Семен побіг кликати Юрка, а Муха повернувся до столу. Господарка якраз принесла повну сковорідку гарячих, добре підсмажених, з хрумкою кірочкою підлящиків та коропців. Під таку їжу гріх було не випити, він налив собі й курінному, поштиво цокнувся з начальством і взявся до коропців.

Сорока зиркнув на Муху несхвально: справді, бидло неотесане, нема того, щоб мовити слово про начальство, ну, хіба тобі важко, а курінному приємно й він запам'ятає це. Знати треба: прихильність начальства ніколи не зашкодить – ні в дрібному, ні у великому, в житті слід крутитися й хитрувати, там лизнути, тут цмокнути й посміхнутися догідливо. Хіба хтось скарає тебе за зайву посмішку?

Від роздратування мурі плями на масному обличчі курінного виступили сильніше, щоки аж забовваніли ластовинням і кирпатий ніс зовсім почервонів. Навіть коропці тепер не смакували йому, а підсмажені були із знанням справи, з зеленою цибулею – цибуля надає коропам справжнього смаку, забиває неприємний риб'ячий запах, робить пікантними.

Але, подумав, що йому сотник і що гріпс? Навряд чи вимагають рішучих дій. По-перше, їхній курінь тільки називається куренем: й сотні стрільців не набереться, у сотників під рукою по два десятки хлопців. Зброя, правда, є, нема чого бога гнівити, німці їм зброю лишили – шмайсери й ручні кулемети, є навіть міномет, але для чого міномет у їхніх лісах, тут не розгуляєшся, пістолет та автомат переважають гармату.

Від думки про зброю Сороці трохи полегшало на серці, і він не так уже незадоволено зиркнув на Муху. Зрештою, вояк як вояк, бруднуватий, проте краще вже мати неохайного, ніж чистоплюя, – он з Юрка який боєць, молоти язиком – його справа, а в їхніх умовах краще за все балакати автоматом, не дуже голосно, правда, й там, де не можуть ВІДПОВІСТИ.

Забувши про радикуліт, Сорока потягнувся до тарелі з печенею, зовсім уже вистигла, та все ж смачна, з перцем і лавровим листом, і де тільки пан Максим бере зараз оце все, либонь, довоєнні запаси…