Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 113

– Дуже.

– Працюватимеш на нас?

– Я зроблю все, що накажете.

– Овва! – Толкунов підвівся. – Лежи тихо, бо інакше…

Бобрьонок вдячно стиснув лікоть капітанові. Толкунов зробив усе правильно й професійно. Тепер слід було якнайшвидше доставити радиста до штабу армії, принаймні повідомити полковника Карого про його арешт. Рація залишилась у «вілісі», а «віліс» стояв на найближчому путівці кілометрів за чотири.

Але ж лишався ще схрон з Мухою. Можна було б перекласти цю справу на районних чекістів, але Бобрьонок вирішив затриматися. Вийшов на край галявини й свиснув. Метрів за сто озвався старший групи – лейтенант держбезпеки. Удвох вони попрямували до берези, не спускаючи очей з люка. Точніше, з місця, де він був, – добре замаскували, можна було наступити на нього й не помітити.

На півщляху їх наздогнали два автоматники – ще двоє бійців засіли в байраці, де міг бути запасний вихід.

Підійшли до берези. Лейтенант намацав люк і мовив:

– Я вважаю, ризикувати не треба. Все одно цьому Мусі кінець: знаєте, скільки на ньому крові? Здасться – нехай виходить, а ні – закидаємо гранатами.

Він мав рацію. Чесно кажучи, й майорові не хотілося ризикувати життям заради рядового бандита, і він кивнув. Лейтенант, відсунувши люк, гукнув:

– Сотнику Мухо, ви чуєте мене?

Тиша, нарешті із схрону почулося якесь шарудіння і відразу вдарила автоматна черга.

– Чую і відповідаю! – закричав Муха.

Лейтенант відступив на крок, тепер кулі не були страшні йому.

– Здавайтеся, Мухо, – наказав, – у вас нема іншого виходу.

Знов ударив автомат, замовк, і лейтенант додав:

– Ну розстріляєш кілька ріжків, а далі? Ми хоч зараз можемо закидати тебе гранатами. І врахуй, запасний вихід до байраку також блокований.

Автомат дав ще довгу чергу, й тоді лейтенант кинув у люк гранату. Вибухова хвиля вирвалася з отвору, з берези посипалося листя – і тиша.,,

– Усе… – мовив лейтенант. Обернувся до автоматників. – Давайте, хлопці, пошуруйте там… – А сам присів, спершись спиною об березовий стовбур.

Бобрьонок кивнув лейтенантові й пішов до дуба, під яким Толкунов продовжував вести роз'яснювальну роботу з радистом. Зустрівся поглядом з Юрком, на секунду заплющив очі, пояснюючи, що сталося з Мухою. Тепер слід було поспішати, не мали права гаяти ані секунди.

– Рушили! – наказав.

Але Толкунов відкликав його вбік.

– Що з ним робити? – вказав очима, на Юрка. – Лишимо тут?

– Ні, – рішуче заперечив майор. – Він ще потрібний нам.

Толкунов знизав плечима, проте Бобрьонок не став пояснювати своє рішення: не мав часу, та й не хотілося.

– Рушили, то й рушили, – погодився Толкунов, і вони пішли вервечкою: перший Юрко, за ним Бобрьонок, а між майором і Толкуновим, який ішов позаду, ворожий радист.

Полковник Карий розмовляв по ВЧ з генералом Рубцовим.

– Ваші розшукувачі працювали відмінно, – сказав генерал, – і ми представляємо їх до нагороди. Я вітаю і вас, Вадиме Федотовичу, все поки що гаразд. Ваш план радіогри з «Цепеліном» схвалюю. Але врахуйте ось що. Дві години тому надійшло повідомлення від Сивого. Німці планують, певно, на вашій ділянці фронту якусь акцію, і їй надається дуже велике значення. Агент чи агенти з Берліна, прізвищ і прикмет Сивому встановити не вдалося. Акція запланована й здійснюється під безпосереднім контролем Головного управління імперської безпеки, вважай, обергрупенфюрера Кальтенбруннера. Відповідає за неї штурмбанфюрер Краусс.