Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 98
Ростистав Феодосьевич Самбук
Майор дочекався, поки білявий лейтенант сів у приміський поїзд до Стрия, і піднявся до сусіднього вагона. Коли поїзд рушив, перейшов тамбур і зазирнув до наступного вагона, але білявого лейтенанта там не побачив. Не подивувався, зрештою, той діяв за правилами: сів до одного вагона, проте одразу перейшов до іншого, така вже звичка в шпигунів та диверсантів – про всяк випадок перевірити, чи не підчепив «хвоста».
Лейтенант сидів аж у третьому вагоні. Примостився біля худорлявої жовтолицьої жінки й дивився у вікно, спостерігаючи навколишні пейзажі.
Бобрьонок не зайшов до вагона – цей лейтенант тепер нікуди не дінеться, принаймні до заліщицького роз'їзду, ї майор зайняв місце поруч свого помічника лейтенант Щеглова: той сам напросився взяти участь у затриманні ворожого агента, який вчора так вдало вислизнув з їхньої «мишоловки».
Бобрьонок вів спостереження за пасажирами, що сідали в передні вагони. Щеглов – за хвостом поїзда. Як і до мовлялися, зійшлися в п'ятому від кінця вагоні.
Щеглов нічого не запитав, тільки подивився запитально, і Бобрьонок не став випробовувати його терпіння.
– У наступному вагоні, четверта лавка праворуч. Білявий лейтенант, сидить обличчям до нас, я його одразу впізнав. Можете пройти вагоном, наче когось розшукуєте, Тільки не звертайте на нього увагу, один погляд здалеку – цього вам мусить вистачити.
– Звичайно. – Щеглов легко підвівся і щез у дверях. Він повернувся хвилин через десять, сів поруч Бобрьонка, але не сказав нічого.
– Ну? – нарешті не витримав майор.
– Той самий. Сидить, як сидів, – коротко повідомив Щеглов. – 3 жінками розмовляє. Але ж який гусь! Ніколи б не подумав, що диверсант.
– Так, навчилися працювати, – кивнув Бобрьонок, – і школа в «Цепеліні» серйозна.
Вони посиділи мовчки, прислухаючись до гуркоту коліс по рейках, потім Бобрьонок мовив:
– Він може зіскочити на ходу.
– Але ж не зараз…
– Коли під'їжджатимемо до заліщицького роз'їзду.
– Нікуди не дінеться.
– Так, нікуди,-погодився Бобрьонок: був переконаний, що тепер уже шпигунові в лейтенантській шинелі справді нема куди податися. Хоче, нехай стрибає з поїзда: на ходу – все одно пробиватиметься до тайника, а там Толкунов та інші розшукувачі. Вони контролюватимуть мало не кожний крок агента, про все заздалегідь домовлено, все виважене, й несподіванки виключені.
І все ж за кілька кілометрів від полустанка вони із Щегловим зайняли місце в тамбурі, один біля правих, другий – лівих дверей, аби точно знати, що вчинить агент. Мабуть, той був упевнений в собі, дочекався, поки поїзд постоїть кілька хвилин на роз'їзді, і зійшов з лівого боку. Пірнув під товарняк і загубився десь поміж вагонів.
Щеглов захвилювався, але Бобрьонок потягнув його до вагончиків лісозаготівельників, які стояли на запасній колії. Це було природно, двоє військових прибули, щоб проконтролювати хід лісоповалу, – тепер усе для перемоги, фронтові потрібен ліс, і інспекція робіт у прифронтовій зоні просто необхідна.
Щеглов почав непоспішливу розмову з бригадиром, а Бобрьонок притулився до вікна, звідки проглядалися підступи до роз'їзду – побачив, як югнув у кущі лейтенант, одягнутий у піхотну шинелю. Тепер мали почекати кілька хвилин, поки той обійде бутину й заглибиться в ліс. Бобрьонкові із Щегловим треба було найкоротшим шляхом дійти до мілкої лісової річечки, перетнути її та зайняти місце в кущах біля великої лісової галявини, там повинен був пройти агент – вони мусили пропустити його й попередити по рації інших розшукувачів, що шпигун на підступах до заліщицького лісу.