Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 79

– Не голодний, – повторив Щеглов сухо, і капітан, жуючи, попростував до кухні ставити чайник. Він визирнув звідти через кілька хвилин і побачив, що Щеглов, стоячи біля вікна, читає книжку. Це не сподобалося йому, й зауважив:

– Ви на посту, лейтенанте.

– Добре усвідомлюю це.

– На посту не читають.

– Ви міркуєте як сержант-розводящий.

– Його права і обов'язки визначені статутом.

– Невже ви такий формаліст, капітане?

Толкунов куточками очей подивився на апетитну рожеву шинку на столі й подумав: Щеглов, коли був би формалістом, обмежився б яєчним порошком і банкою консервів, і взагалі, хіба може найдосконаліший статут передбачити й регламентувати все, що відбувається в житті? Тим більше, тренована людина, навіть читаючи, другим зором бачить усе, що відбувається неподалік, принаймні мусить побачити людину в цьому тихому завулку. Мовив примирливо:

– Але ж дивіться, лейтенанте, аби не проґавити…

– Можете покластися на мене, – одповів Щеглов упевнено, й капітан остаточно заспокоївся.

На кухні вже свистів паром чайник, капітан заварив чай, і не шкодуючи заварки, понюхав, як апетитно пахне, й налив у дві великі розмальовані філіжанки міцного, аж чорного, чаю. Виніс до кімнати й подав одну з філіжанок Щеглову..

– Від такого чаю гріх відмовлятися, лейтенанте, – сказав повчально. – Хто його зна, скільки нам тут ще стирчати, а міцний чай бадьорить і додає настрою.

– Бадьорить – точно, – погодився Щеглов і відсьорбнув з задоволенням. Засунув книжку під пахву, вмостився на стільці і, обхопивши чашку обома долонями, вдихнув аромат чаю і щасливо посміхнувся.

Толкунов подумав, що лейтенант справді провів у окопах не один місяць, саме там виробляється звичка тримати долонями гарячу алюмінієву кварту, аби хоч трохи зігріти руки. Він, правда, знав про бойове минуле Щеглова й раніше, точніше, для всіх в армійському Смеріпі не було секретом, що Карий познайомився з лейтенантом у медсанбаті – обох легко поранило, тиждень полковник мусив пролежати, поки загоювалася рана. В одній палаті з ним лежав і Щеглов – куля зачепила йому стегно: ще шкутильгав, коли вперше з'явився в приймальні полковника, і всі дивувалися: бойовий офіцер, а погодився…

Але, чесно кажучи, Толкунов не дуже вірив у окопне минуле Щеглова – виходить, помилявся.

Капітан спорудив собі бутерброд із шинкою – справді, спорудив, бо хліба відрізав на півтора пальця, намастив маслом, а зверху поклав аж два шматки шинки, бутерброд ледь пролазив до рота, однак капітан якось управлявся з ним, запиваючи солодким чаєм.

Смачна їжа настроїла Толкунова добросердно, й він запитав у Щеглова просто так, щоб почати розмову й хоч трохи зійтися з цим, як виявилось, не таким уже й примітивним канцелярським щуром:

– Що читаєш, лейтенанте?

Уже те, що він перейшов на «ти», свідчило про різкий поворот у ставленні до Щеглова, мабуть, лейтенант одразу збагнув це, бо знову посміхнувся Толкунову відкрито й щиро, – стосунки з цим нелюдимим і суворим капітаном, якогр дехто недолюблював, а дехто навіть боявся, почали складатися напрочуд гарно, й Щеглов відповів так, наче відкривав Толкунову таємницю і трохи соромився цього: