Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 57
Ростистав Феодосьевич Самбук
– Чому пан капітан не відпочиває? – запитала докірливо, проте Толкунову здалося – просто із ввічливості.
Капітан проковтнув слину, що чомусь зібралася в роті, и попросив не зовсім упевнено:
– Називайте мене просто Олексою,
– Як можна! – жахнулася.
– Мені буде приємно.
– Справді? – обернулася і, забувши про каструлю, уважно подивилася на Толкунова.
– Справді. – Капітан відчув, що червоніє, й навіть розсердився на себе. – Який я вам пан офіцер? – пробуркотів.
Пані Марія ступила крок до Толкунова, та одразу зупинилася. Перепитала:
– Ви хочете, щоб я називала вас паном Олексою?
– Який я вам пан! Просто Олексою. У жінки округлилися очі:
– Як так?
– Чому ж ні?
– Але ж пан має такий високий чин!
– Тепер ви живете в Радянському Союзі, – почав Толкунов дещо казенно, хотів сказати «і наплювати на чини», та вчасно подумав, що це буде не дуже правильно, й докінчив: – І всі в нас рівні.
Пані Марія посміхнулась недовірливо.
– Генерали у вас є? – запитала.
– Не у вас, а в нас, – поправив Толкунов. – Є, звичайно.
– І жінки, які прибирають їм кабінети?..
– Ну, є.
– І пан офіцер вважає, що прибиральниця може тикати генералові?
– Ну, – засоромився Тоякунов, – самому генералові не годиться. Але і прибиральниця, і генерал мають однакові права!
Пані Марія махнула рукою.
– Це так тільки кажуть, – одповіла впевнено.
Нараз Толкунов розізлився. Ступив до плити, присунувся кало не впритул до жінки.
– Ні! – вигукнув. – Звичайно, генералові тикати ніхто не наважиться, але ж і маршалом стати може кожен! Он майор Бобрьонок, йому підучитися, чому не генерал?
– Кожен? – не повірила пані Марія.
– Ну, може, не кожен, – трохи позадкував Толкунов, – однак якщо є кебета й бажання…
– І ви?
– І я! – одповів зопалу.
Пані Марія блиснула на капітана очима, Толкунову нараз видалося – недовірливо й зневажливо (за брехню), і він мовив умисно байдуже:
– Але в мене навряд чи вийде – не вивчуся… Ще на майора!..
– Ви можете стати майором?
– Звичайно.
– Як пан Бобрьонок? – Видно було, що Бобрьонок уособлює для неї мало не всі воїнські чини й почесті, й Толкунову зробилося трохи образливо,
– От візьмемо… – хотів сказати «німецького резидента», але затнувся й докінчив: – от виконаємо наказ, і дадуть мені велику зірку на погони.
– Ой! – вигукнула пані Марія, і Толкунов хотів поклястися, що саме так і станеться, але виявилось, що її вигук зовсім не стосувався його чиносподівань, – просто почали підгоряти гриби, й господиня кинулася до плити.
– Допомогти? – запитав Толкунов, але пані Марія не відповіла, мішала гриби на сковорідці швидко і акуратно, – Справді, може, допомогти? – повторив запитання. Тепер пані Марія почула і озирнулася здивовано, певно, капітанова пропозиція вразила її, бо застигла на мить зачудована, потім тихо засміялася і похитала головою.
– Панові капітану не личить кухонний фартух, – зауважила цілком серйозно.