Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 22

Толкунов зупинився над тілом і мовив категорично:

– Його тягли за руки, кинули в кущах і пішли далі,- вказав на прим'яту траву, яка ще не встигла випростатися.

Бобрьонок обійшов труп і, нахилившись, почав вивчати сліди, що лишилися на м'якому ґрунті. Правда, тільки один слід зберігся досить виразно. Майор витягнув рулетку й зміряв його.

– Сорок третій розмір… – підвів очі на Толкунова.

– Звичайні ялові чоботи з трохи збитими підборами, – додав капітан. – В цього типа або криві ноги, або ходить клишаво.

Бобрьонок мимоволі перевів погляд на стоптані капітанові чоботи, і Толкунов одразу зрозумів його.

– Так, майоре, – ствердив, – маєш рацію, його хода схожа на мою.

Вони пройшли ще кілька метрів і недаремно, бо знайшли ще один слід, не такий виразний, як раніше, але все ж досить глибокий, і Толкунов констатував:

– А другий взутий у хромові чоботи. Приблизно сорок другого розміру, точно твердити важко, слід все ж не дуже виразний.

Далі сліди губилися, кущі тут розступалися і ґрунт міцнішав – двоє вийшли на галявину, либонь, проминули її, а далі починався кювет і розбита бруківка, там і сам чорт нічого не знайшов би.

Толкунов з Бобрьонком облазили кювет мало не на двісті метрів, але нічого не виявили.

Повернулись до «студебекера». Дід сидів просто на дорозі, спершись спиною на колесо «віліса», Віктор присів навкарачки перед ним, про щось розпитував, а помічник коменданта з шофером автобату простягнулись у затінку на травичці – вересневе сонце припікало й давно вже висушило мокрий ґрунт.

Побачивши розшукувачів, старший лейтенант сів і запитав зневажливо:

– Ну як, Шерлоки Холмси?

– А ніяк, – незлобливо відповів Бобрьонок, не звертаючи уваги на іронію.

– Напоровся на бандитів, – упевнено сказав старший лейтенант. – Або на випадкових німців, які лишилися і оточенні. Факт.

Толкунов зміряв його нищівним поглядом.

– Помовч, – порадив.

Помічник коменданта скочив на ноги й гнівно ступ.до капітана.

– Я б попросив!.. – вигукнув.

– А я тебе прошу: помовч! – Толкуиов відсторонив його й пройшов до «студебекера», не озираючись, наче й не було цього надокучливого старшого лейтенанта. Він обійшов вантажівку, низько пригнувшись, і опустився на коліна біля задніх коліс. Махнув рукою Бобрьонкові, підкликаючи. Коли той підійшов, тицьнув пальцем у прим'яту траву.

Бобрьонок став на коліна поруч.

– Він зістрибнув тут з кузова? – запитав.

– Той тип у ялових чоботах.

– А тип у хромових чоботах їхав у кабіні?

– Звичайно. І там прикінчив шофера.

Бобрьонок швидко підвівся, автоматично струсив пісок з колін і, обігнувши «студер», зупинився біля лівих дверцят кабіни. Він одразу помітив те, що шукав, – хвилюючись, покликав Толкунова.

– Ось, – вказав на руді краплі на підніжці, – бачиш, кров, капітане?

– Угу… – промимрив той. Піднявся в кабіну, сів за кермо. – Певно, воно відбулося так, – сказав. – Агенти попросили шофера з'їхати в ліс. Пообідати чи ще з якоюсь метою. Шофер зупинив машину, відчинив дверцята, щоб вийти, підставив спину тому, хто сидів у кабіні, і той вдарив його кинджалом.