Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 114

Взагалі, Рубас не заперечував. Йому все одно – Гаркуша чи Федір, аби платили. Єдине, що дратувало його, – неможливість витрачати гроші відкрито. Вольф перед відходом із Львова поселив його до сестри, щоб усі знали: Рубас чесний робітник, живе в сімейному колі, з трудом зводить кінці з кінцями, підгодовуючи сестриних дітей.

А чхати він хотів і на сестру, і на її голопузих. Зрештою, колись усе поміняється, унтершарфюрер Вольф казав: відступають ненадовго, скоро повернуться, і Рубасові заслуги будуть ураховані.

Чесно кажучи, Рубас не дуже вірив унтершарфюрерові. Бреше, звичайно, про скоре повернення, але плювати – поки в Гаркуші є гроші, він працюватиме на нього, а далі буде видно: зброя є, треба знайти надійних товаришів можна взяти вагон – йому, як зчіплювачеві, відомо, який вагон і з чим, он сьогодні поставили на запасну колію з трофейним барахлом, там для всієї компанії вистачить не на один рік.

Рубас зітхнув і погладив долонею лису голову. Йому набридло гарувати зчіплювачем, ото візьмуть вагон – і амба, крапка, біс із ними, з Гаркушею та унтершарфюрером Вольфом, треба тікати далі від зірких очей чекістів.

Оце й найбільше хвилювало Рубаса останнім часом: чи не вийшли на нього чекісти. Начебто все чисто й Гаркуша запевняє, що в них усе гаразд, але ж біс його зна – всілякі рації, зведення, шифровки, щоденний клопіт, це не для нього, він – карний злочинець, і треба бути далі від політики. Слід зав'язувати. Звичайно, до кінця видоївши Гаркушу.

Від цих думок трохи відлягло від серця, і Рубас вирішив наступного ж тижня зустрітися з одним тямущим хлопцем.

Потрібен транспорт, вантажівка, без неї вагон не візьмеш, а цей чоловік може все, звичайно, доведеться віддати половину, та що поробиш, в їхньому ділі це не так уже й багато.

Рубас почав прикидати, кого ще з надійних людей можна взяти в долю, і не зразу помітив, що потік пасажирів біля виходу з вокзалу збільшився – отже, прийшов стрийський поїзд і зараз з'явиться Федір.

Рубас не без жалю полишив зручну лавку за кіоском – мусив про всяк випадок підстрахувати Федора, подивитися, чи не йде хто за ним, і в разі небезпеки забрати в нього валізку з рацією. Зрештою, все може бути й береженого бог береже.

Нарешті Федір вийшов на привокзальну площу. Роззирнувся, та Рубаса не побачив, проте дошукуватися не став і попрямував до трамвайної зупинки.

Рубас зітхнув з полегшенням: коли б Федір зняв кашкета і обтер хусточкою чоло – інша справа, тоді слід було непомітно забрати в нього валізу. Цей сигнал означав небезпеку й вимагав негайного Рубасового втручання.

Федір, не знявши кашкета, упевнено крокує до зупинки.

Звідки з явився комендантський патруль, Рубас так і не помітив. Та хіба й здивуєш когось патрулем на привокзальній площі? Весь час чергують, і до військових з червоними пов'язками тут уже призвичаїлися.

Федір мав надійні документи, які вже не раз перевірялися. Рубасові це було відомо, тому поява патруля зовсім не збентежила його. Він зробив невеличкий гак і попрямував до місця зупинки заднього вагона «шістки», знаючи, що саме сюди за попередньою домовленістю сяде й Федір. Рубасові належало підстраховувати Федора – мусив зайняти місце на задній площадці, подивитися, чи не вчепився хтось у білявого лейтенанта, і в разі чого відвести від нього небезпеку.