Читать «Блакитна планета» онлайн - страница 8

— Аби-то, — сказала тітка і турботливо вкутала дівчинку. — Аю, сирітко моя!

Ая. Давно ніхто її так не називав. Тільки пані Анна, тітчина приятелька, пригадувала собі іноді домашнє скорочене ім'я Агнешки.

Дівчина неохоче підвелась з поваленого дерева — час уже вертатись. Сонячне світло пробивалося крізь листя, мов крізь зелений вітраж. Йшла поволі. Її не вабило на станцію, якою вона керувала. Щоправда, команда працювала злагоджено, однак важко було забути глузливі усмішки хлопців, незрозумілу неприязнь, виявлену до неї в день зустрічі.

Але що це? Хтось кричав. Прискорила ходу. Майже побігла. В змішаному хорі вже вирізнила пискливий фальцетик Дондка та збентежений голос Литка. Щось трапилось на станції!

Коли Агнешка вилетіла на галявину, хлопці стояли біля одного з наметів для гостей. Захекана, підскочила до них. На лавці сидів якийсь чолов'яга в старій шапці на скуйовдженій чуприні. З його руки безвладно звисало лискуче смугасте тіло плазуна. Гадюка!

— Товаришко! — крикнув Дондек. — У цього чоловіка повна валізка звичайних вужів, та ще там якийсь «ескулап», рідня польському вужеві-удаву. Цей чоловік — Король Вужів.

— Який там король, — перебив його Антек. — Він убивця вужів.

— Вужі — під охороною! — сказала Агнешка, намагаючись заспокоїтись. — А це туристська станція, а не терарій для плазунів. Вам не можна лишатися тут.

Чоловік безпорадно опустив руки. Важкі повіки впали, виразно проступили набряки під очима. Став жалюгідний і страшний водночас.

— Що мені робити? — запитав. — Де я ночуватиму?

— Залиштесь на ніч, — сказала Агнешка швидко, — але вранці прошу покинути станцію. І не раджу вам ловити плазунів, бо це заборонено.

— Гаразд, гаразд, — кивав мін головою і зажурено дивився на змію в своїй руці. — Гризе така гадина людей, і їй за це нічого, а ти не можеш її вбити, бо вона — під охороною.

Цього вечора Дондек ховався так, ніби був у тропіках. Він домагався, щоб розвішали «москітьєри» над тапчанами; вночі загорнувся в дві ковдри й кілька разів перевіряв, чи не звішуються вони з тапчана. Вранці витрушував одяг, тримаючи його у випростаній руці, щонайдалі від себе. Заверещав пронизливо, коли став на патика, бо йому здалось, що на корі він побачив зигзаги.

— Змій у формі кілка! — продекламував Антек і нараз здригнув, зачепившись ногою об щось м'яке й холодне, — як виявилось, шматок гумової трубки.

Всіх ніби пойняло божевілля. Гапа нервово гавкав, скоро бачив валізку Короля Вужів, і шерсть йому настовбурчувалася на спині, як тоді, коли він слухав жалісливі рефрени пісень.

Король Вужів збирався неквапом. Кілька разів він виходив з намету і поглядав довкола, ніби чогось шукаючи. Нарешті замкнув валізку.

— Може, втік якийсь екземпляр з його колекції, — сказав Антек, дивлячись з підозрою вслід кремезній постаті в поношеному одязі, що потяглась у бік дороги.

Тільки-но озброєні патиками хлопці встигли перетрусити намет, аби пересвідчитися, що в жоднім кутку нічого не сичить, як з галасом і співом з'явилась нова група мандрівників.

— Ми чули, тут є станція для туристів. І поїсти можна й переспати, — сказав найвищий з юнаків у величезнім сомбреро.