Читать «Нові пригоди Електроника» онлайн - страница 2

— Ходімо повторимо алгебру. Це займе півгодини. І пробіжимося навколо будинку…

Вони зійшли східцями у двір, вигукуючи й повторюючи формули. Формули дуже важливі, значущі, від них залежить завтрашній ранок Сергія Сироїжкіна.

А в дворі математики збилися з програми, не могли відразу втямити, що тут відбувається.

На них неслася юрба дітей і гукала хором:

— Е-лек-тро-ник!

— Це я! — сказав Елек і зупинився, зробившись на хвилину власною статуєю.

Але ніхто не звернув на Електроника уваги. Юрба промчала до сусіднього під’їзду, де якийсь малюк проголошував:

— Я — Електроник! Я — Електроник!

І присідав, і сяяв, і пританцьовував від задоволення, бачачи, що його, саме його дитяча ватага на чолі із старшим братом визнала Електроником.

Згодом Елек визначить це явище як “наплив і відплив хвилі слави” і дасть математичну модель непередбачуваних заздалегідь подій… Зараз він мовчки спостерігав.

Навколо них гасали, стрибали, скакали на одній ніжці, затято сперечалися, мріяли вголос десятки Сироїжкіних та Електроників. А втім, декотрих на перший погляд важко було розпізнати — хто вони такі. Ясно одне: всі грали в робота й людину.

Ось стрибає по накреслених на асфальті “класах” дівча, спритно вибиваючи ногою з клітки в клітку коробочку з-під гуталіну, й вигадує на ходу:

Знають люди, знають звірі:

Два на два — завжди чотири.

Справжня дружба не загине…

Роботе, ти не людина…

— Не людина? — запитав, зупинившись, Елек.

— Чому не людина? — повторив похмуро Сергій. — Не звертай уваги на цокотуху! — Він потягнув приятеля за рукав.

Дівчатка, які брали участь у грі, засміялися, роздивляючись дуже схожих хлопчаків.

— Щоб задачі підкорялись… — почала одна школярка.

— Щоб роботи посміхались… — додала глузливо друга.

— Щоб долать проблеми всі… — підхопила третя. І хором закінчили:

Електроник, Електроник,

Ти завжди потрібен всім!

Приятелі збентежено пирхнули й пірнули в кущі.

— Телеепідемія? — запитав Сироїжкін.

— Я аналізую, — відповів Елек. — Ми збиралися повторити алгебру, — нагадав він.

Вони зайшли в сусідній двір, сподіваючись знайти тут тихе місце, й натрапили на суперечку.

— Дивак цей Електроник, — репетував біля під’їзду здоровенний кучерявий парубійко. — Нового життя захотів! Круглий відмінник… Робот-ідеаліст…

— Виходить, стати людиною — це дивацтво? — запитала дівчинка у білій тенісці.

— Звичайно! — підтвердив свою думку помахом кулака кучерявий. — Усе життя вчитися! Яке ж це життя?! Треба придумати щось новеньке…

Приятелі, порозсідавшись на лаві, підтримали оратора смішками.

— Ви правильно кажете, — вступив у суперечку Електроник. — Я переконався, що все життя треба вчитися.

— Ти хто такий? — швидко зреагував заводій суперечки.

— Електроник! — відрекомендувався Ел.

— У нас своїх Електроників вистачає! — усміхнувся кучерявий, показуючи на приятелів. — Йди-но звідси, хлопче, не лізь не в свою справу.

— Щось ти не дуже чемний! — заступився Сергій за друга.

Один з парубків ліниво, з погрозою в голосі сказав:

— Хочеш, наочно продемонструю? Сергій повернувся, пішов геть.

— Може, провчити? — запитав Електроник.