Читать «Мільйон і один день канікул» онлайн - страница 62
Євген Серафимович Велтистов
— Зрозуміло, — промовив Максим. — Хрестики й нулики.
— Як ти здогадався? — здивовано вигукнув Гум-гам. — Ага, я зовсім забув, що бачив цю гру в вашому дворі. Там дві дівчинки креслили на асфальті. А я сам вигадав утриніс! Він страшенний крутій: коли програє, завжди замість хреста малює нуль.
Гум-гам стукнув по кнопці й задумливо промовив:
— Звичайно, ти маєш рацію, Максиме: це давня гра, час уже її викинути… Зате, — він посміхнувся, щось надумав, — зате ти не вгадаєш, на яку букву всі речі у цьому домі!
Максим здивовано огледівся, роздивляючись речі. Щоправда, деякі він уже знав: пилосмок, утриніс.
— Зроду не вгадаєш! — радів Гум-гам: нарешті-таки він запропонував другові цікаву гру. — Ось ходімо, я тобі покажу.
Яких тільки речей не було в домі Гум-гама! Машини для вмивання, чистки зубів і втирання, що насвистували марші, машини для причісування і для гімнастики — з веселою музикою; механічні щітки для скафандра, шолома, черевиків, що мурчали, мов коти; телевізори всіх фасонів — завбільшки з стіну і з кишенькове дзеркало, екрани на умивальнику, на спинці ліжка, на столах; навіть чайні чашки з екраном замість дна. Всі оті речі дивовижно оживали, починали бурмотіти, як тільки Гум-гам і Максим наближалися до них: “Увімкни мене… Увімкни мене…”
Друзі стояли перед шафою. На вигляд то була шафа як шафа — звичайнісінька двостулкова шафа. Раптом дверцята розчинилися, й Максим несподівано для себе увійшов до шафи. Він одразу ж крутнувся в темряві, вийшов і побачив себе в костюмі пожежника — ясна річ, у дзеркалі, яке шанобливо тримав Вертун. Згодом Максим виходив з шафи в костюмах лікаря, мисливця, шофера, продавця, а коли гра набридла, він занепокоївся:
— А як я повернуся додому? З погонами чи як?
На ньому була форма юного барабанщика, як на нього шита.
— Пусте! — махнув рукою Гум-гам. — Що на тобі було? Сорочка й штани? Зараз матимеш.
І Максим вийшов із шафи у новій сорочці і нових штанях.
— Ну, — хитро запитав Гум-гам, — відгадав? Максим скоса зиркнув на смішну шафу-одягальню, невпевнено промовив:
— Мабуть, усі вони починаються на “У”.
— От і не вгадав! — Гум-гам заплескав у долоні. — Усі вони — машини. Усі на “М”!.. Мільйон різних “М”!
— А чого ж вони шепочуть: “Увімкни мене…”
— Ти маєш рацію, — погодився Гум-гам. — Усі вони причепи.
Максим пожалів друга: цілісінький день сиди вдома й натискай мільйон кнопок. Коли б не вірний Вертун, Гум-гам не мав би жодної вільної хвилини.
— Вертуне! — гукнув Гум-гам, і Вертун одразу ж з’явився. — Викидай усі, Вертуне!
— Усі? — пропищав Вертун.
— Усі, всі, до останньої! — Гум-гам зітхнув з полегшенням, засміявся, придумавши, як йому одразу позбутися мільйона бридких кнопок. — Я гадаю, Максиме, поки тут прибиратиметься, ми з тобою пограємося. Швидше на вулицю!
Гум-гам помчав через кімнату, Максим — за ним. Максим, коли біг, ударився плечем об шафу й крикнув:
— Вертуне, прийми її!