Читать «Мiнiмакс - кишеньковий дракон, або День без батькiв (На украинском языке)» онлайн - страница 23
Анатолий Георгиевич Костецкий
— Та ти що! Я ж тебе можу вбити!
— Не хвилюйся! Хіба не бачила, як я головою у двері бабахнув? Ото ж бо… Я ж уже казав: після роботи ваших богатирів наші драконячі голови нічим не проб'єш.
— Але при чому тут вогонь? — не зрозуміла дівчинка.
— А при тому, що від удару по потилиці з очей посиплються іскри, а я від них припалю.
Лізці дуже закортіло поглянути на таку дивовижу, і вона наважилась. Взяла молоток, легенько розмахнулася — та бацнула Мінімакса по потилиці.
Ніяких іскор вона не побачила.
— От і нема нічого! — розчаровано сказала вона.
— Звичайно, нема, якщо бити так ніжно! — розсердився дракончик. — Ану, спробуй дужче!
Лізка розмахнулася вдруге — і поцілила дракончикові точно поміж вухами. Молоток дзвінко брязнув об щитки — із очей Максика вихопився жмут блакитних іскорок, від яких дракончик дуже спритно прикурив сигарету, наче робив це все своє життя. От що значить тютюновий ген! Він переміг опір інших генів і направив на шкідливий вчинок бідолашного дракончика, який ні сном ні духом не відав, що його чекає…
— Красотища! — мовив Мінімакс, глибоко затягаючись, мружачи очі й випускаючи в повітря густий струмінь тютюнового диму. — Нектар! Бальзам! Амброзія!
Від ядучого диму Лізка закашлялась — аж сльози з очей побігли — замахала руками, розганяючи дим, і благально попросила дракончика:
— Максику, ти краще вийди в садок і там покури, поки я приберу, а то твій дим очі мені виїсть.
— Нема питань, — відразу згодився Мінімакс, ухопив пачку з сигаретами і вискочив надвір.
Там він розлігся на прохолодній травичці під вишнею, поклав поруч коробочку з отрутою і почав смалити сигарету за сигаретою, припалюючи одну від одної…
Лізка тим часом скінчила прибирати й покликала Максика, та їй ніхто не відповів. Вона вийшла в садок і роззирнулася навкруги: дракончика ніде не було. Раптом погляд малої впав на пачку від сигарет і купку недопалків під вишнею. Мала підбігла до дерева й уважно подивилася в траві. Максика і тут не було!
Тоді навколішках вона облазила весь садок, навіть колючі зарості малини, та дракончик — як у воду впав!..
Тоді Лізка почала голосно схлипувати і шморгати носом. На ці звуки з-за паркану вистромилася голова Ізольди Сократівни і спитала:
— Чого, дитинко, рюмсаєш? Загубила щось?
— Дракончика, — схлипнула Лізка, але вчасно схаменулася й додала: — Ящірку! Вона на дракончика схожа. Я для школи впіймала, для живого куточка, а вона десь утекла.
— Пхе-хе! — реготнула сусідка. — Та цього добра біля озера — хоч греблю гати. Збігай і впіймай. — З цими словами Ізольда Сократівна крутнулася на місці і зникла у своєму будинку, де, як ви пам'ятаєте, на неї чекав непритомний Мінімакс, котрого хвилин п'ять тому приніс Креня.
Так, так! У цьому нема нічого дивного.
Якщо ви не забули, Креня весь час стежив за подіями на дачі, сидячи на яблуні. Коли Мінімакс вийшов у садок курити, птах, який був насторожі, нечутно й непомітно перелетів на вишню.
Чекати йому довелося не так уже й довго.