Читать «Мiнiмакс - кишеньковий дракон, або День без батькiв (На украинском языке)» онлайн - страница 22

Один із предків Мінімакса у свій час надто зловживав тютюном — ніколи не розлучався з люлькою, яку йому подарував знайомий богатир, що сам кинув палити. Од цього ядучого зілля предок дракончика й помер у розквіті сил, коли йому було всього-на-всього сімсот тринадцять років. А середній вік драконів, котрі пройшли випробування і стали на масове виробництво, сягає кількох тисячоліть.

Коли дракони переселилися у своє нинішнє сузір'я, вони, маючи гіркий досвід, почали нещадно боротися з тютюном, від якого — вони знали — стають сіро-жовтими й немічними не лише могутні дракони, а й люди, надто — діти. Але все ж таки поодинокі порушники тютюнової заборони, на жаль, серед драконів часом траплялися. От і до Мінімакса прослизнув від предка отой каверзний і підступний тютюновий ген.

Тепер, почувши п'янкий аромат тютюну вищого сорту та побачивши такий рідний і щемливий напис — «Космос»! — той триклятий ген захвилювався, занервував, забігав по всіх драконячих жилочках, грубо розштовхуючи ліктями антитютюнові гени, що злякано притихли від такої агресивної зухвалості. Він і примусив Мінімакса хвилюватися.

Дракончик чудово усвідомлював, що курити дуже шкідливо — про це й зараз лементували ображені антитютюнові гени з усіх своїх останніх сил. Та Мінімакс чомусь волів їхніх розпачливих застережень не чути, а прислухався лише до самотнього гена-курця.

Він ухопив звабливу барвисту коробочку передніми лапками, вибрався з-під ліжка, підповз до Лізки, міцно притискаючи свою знахідку до животика, і смикнув малу за шкарпетку.

— Тобі чого, Максику? — нахилилась до нього Ліза.

— Та от, під розкладушкою знайшов, — показав Мінімакс сигарети.

— Ой, це ж татові! — вигукнула здивована Лізка. — Тільки ж він покинув палити… Мабуть, приховав від мами про всяк випадок. Давай я їх переховаю, щоб тато не знайшов, — вирішила Лізка і простягнула руку, щоб забрати сигарети.

Але Мінімакс відскочив і крильцями прикрив знахідку.

— Не дам! — запищав він. — Я їх знайшов, отже тепер вони — мої!

— Це ж отрута! — злякалася мала. — Ти вб'єш себе!

— За нас, драконів, не хвилюйся, — пихато мовив Максик. — Сигарети нам смакують більше, ніж вам, скажімо, тістечка, — збрехав дракончик і додав: — Краще дай сірники — припалити нічим.

Лізка не дуже вірила дракончикові, а втім — хто його зна, які у цих драконів порядки та звички! Вона побігла на кухню.

— Ага, ага! А сірників нема! — радісно помахала вона, коли повернулася, перед носом Мінімакса порожньою сірниковою коробочкою. — Усі вийшли.

Дракончик не повірив, попросив її нахилитись і сам зазирнув до коробочки. Та пересвідчився, що Лізка не обманює, і засмутився. Раптом погляд його зупинився на чималенькому дерев'яному молотку для приготування відбивних, який висів над плиткою. Очі Мінімакса радісно зблиснули, й він вигукнув:

— О! Запальничка — вищий сорт!

— Де? — не зрозуміла Лізка.

— Та ось же, над плиткою, — показав Мінімакс.

— Хіба це запальничка? — засміялася Лізка. — Це молоток для м'яса.

— Для вас, людей, може, й молоток, а для нас, драконів, — запальничка, — пояснив Максик. — Давай бери її та гати ось сюди! — І він підставив потилицю, щільно вкриту роговими щитками.