Читать «Одіссея капітана Блада» онлайн - страница 199

Його високопревосходительство змінився на лиці. Серце його тьохнуло й завмерло. Якусь мить він сидів нерухомо, втупившись поглядом у негра, і не міг промовити й слова, тільки порухом голови висловив згоду прийняти леді.

Коли увійшла Арабелла, Блад підвівся, і якщо його блідість не була такою помітною, як у дівчини, то це тому, що його обличчя було засмагле. Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного. Потім Арабелла пішла йому назустріч і, затинаючись, що було незвичайним для такої спокійної і врівноваженої дівчини, надривним голосом сказала:

— Я… я… майор Меллерд щойно сказав мені…

— Майор Меллерд перевищив свої обов’язки, — перервав її Блад. Він намагався вимовити ці слова рівним спокійним голосом, і саме через це вони прозвучали хрипко і неприродно гучно.

Помітивши, як дівчина затремтіла, він враз вирішив заспокоїти її: — Ви даремно хвилюєтесь, міс Бішоп. Якими б не були наші взаємини з вашим дядьком, будьте певні, я не діятиму за його прикладом. Я не зловживатиму своїм становищем і не зводитиму з ним особисті рахунки. Навпаки, мені доведеться зловживати своєю владою, щоб захистити його. Лорд Уіллогбі порадив мені не панькатись з вашим дядечком. Я ж особисто маю намір відіслати його назад на його плантації в Барбадос.

— Я… я рада, що ви так зробите. І найбільше рада за вас.

Вона ступила терок вперед і простягла Бладові руку. Він з недовір’ям поглянув на неї. Потім вклонився.

— Розбійник і пірат не сміє торкнутися вашої руки.

— Але ж ви вже не той і не другий, — відповіла дівчина, намагаючись посміхнутися.

— Та, на жаль, не вам я маю дякувати за це, — промовив він. — Думаю, нам нічого більше говорити на цю тему. До речі, можу запевнити вас, що лордові Джуліану Уейду боятися мене теж нічого. Така гарантія, безсумнівно, вам потрібна для вашого власного спокою.

— Заради вас — так. І тільки заради вас самого. Я б не хотіла, щоб ви зробили щось підле чи повелися нечесно.

— Хоч я — розбійник і пірат? — вирвалось у Блада. Вона у розпачі заломила руки.

— Невже ви ніколи не пробачите мені тих слів?

— Мушу признатися, що це мені не так легко зробити. Та після всього сказаного, яке це має значення?

Вона з хвилину задумливо дивилась на нього своїми чистими карими очима і знову простягнула йому руку.

— Я їду, капітане Блад. Оскільки ви так милостиві до мого дядька, а повернуся разом з ним на Барбадос. Навряд чи ми з вами коли-небудь зустрінемося. Невже ж ми не можемо розійтися друзями? Я знаю, що колись несправедливо осудила вас. Я ще раз прошу вас пробачити мені за це. Може, ви… може, ви попрощаєтесь зі мною?

Здавалося, що Блад стрепенувся і скинув із себе маску напускної жорстокості. Він узяв простягнену руку і, затримавши її в своїй, заговорив лагідніше, з сумом дивлячись на дівчину.

— Ви повертаєтесь на Барбадос, а лорд Джуліан теж їде з вами? — боязко заговорив він.