Читать «Звіробій» онлайн - страница 304

І поява дівчини справила таки неабияке враження. Щойно Джудіт опинилася всередині кола, як уже була певною мірою винагороджена за страшний ризик виявом здивування і захоплення. Похмурі старі воїни озвалися своїм улюбленим вигуком: «Хуг!» Молодші були вражені ще дужче, і навіть жінки не могли стриматися й відверто виявили свій захват. Цим простодушним дітям лісів нечасто доводилося бачити білу жінку з іншого, вищого кола, а щодо вбрання, то очі їхні зроду не бачили такої пишноти. Найбарвистіша уніформа французів та англійців здавалася тьмяною поруч з осяйною парчевою сукнею. Рідкісна врода дівчини додавала враження, що його створювали пишні шати, а вони, в свою чергу, підкреслювали її вроду набагато виразніше, аніж вона сама того сподівалася. Звіробій був приголомшений і тим блискучим видовиськом, і сміливістю, яку виявила дівчина, зробивши цей небезпечний крок і зневаживши його можливі наслідки. За таких обставин всі чекали, аби гостя пояснила мету своїх відвідин, що для більшості присутніх видавалася такою ж незбагненою як і поява красуні.

— Хто серед цих воїнів головний вождь? — запитала Джудіт Звіробоя, коли побачила — всі чекають, аби вона почала переговори. — Справа моя дуже важлива, і я не можу її викласти людині нижчого рангу. Спочатку поясніть гуронам, що я кажу, а потім дайте відповідь на моє запитання.

Звіробій спокійно пояснив, а весь гурт жадібно слухав переклад перших слів, які промовило це незвичайне видіння. Вимога здавалася цілком природною з боку особи, що за всіма ознаками сама належала до найвищого рангу. Розчахнутий Дуб виступив наперед, даючи тим самим зрозуміти своїй вродливій гості: найстарший — то він.

— Я вірю цьому, гуроне, — провадила Джудіт, граючи свою роль поважно і з гідністю, яка робила честь її акторським здібностям, бо вона трактувала вождя з поблажливою ввічливістю, — таку маніру поведінки дівчина запозичила в дружини генерала за подібних, хоч і мирних обставин. — Я вірю, ти тут найстарший, бо бачу на чолі твоєму сліди міркувань і роздумів. Тож до тебе я зверну свою мову.

— Нехай Лісова Квітка говорить, — ввічливо відповів старий вождь, вислухавши перекладача. — Коли її слова будуть такі ж приємні, як і її вигляд, вони ніколи не залишать моїх вушей. Я чутиму їх довго по тому, як канадська зима уб'є квіти й заморозить усі літні розмови.

Природно, ця сповнена захоплення мова сподобалася дівчині з такою вдачею, як у Джудіт; вона допомогла їй підтримати самовладання і потішила марнославство красуні. Мимоволі всміхнувшись, хоч їй дуже хотілося зберегти поважність, вона почала здійснювати свій задум.

— Тож вислухай мої слова, гуроне, — мовила вона. — Твої очі свідчать тобі — я не проста жінка. Не скажу, що я королева цієї країни, — вона живе ген-ген у далеких землях, — але під владою наших милостивих монархів є багато важливих посад, одну з них обіймаю я. Яку саме посаду, вам казати не варто, бо ви того не зрозумієте. Ви мусите повірити своїм власним очам. Ви бачите, хто я така; ви повинні зрозуміти, що, слухаючи мої слова, ви слухаєте жінку, котра може стати вам другом або ворогом, залежно як ви її приймете.