Читать «Звіробій» онлайн - страница 301

Як тільки скінчилася та перерва, воїни стали на місця і знову налагодились показати своє вміння, маючи подвійну мету: випробувати стійкість полоненого і продемонструвати твердість своїх рук за таких незвичайних обставин. Відстань між ними й полоненим була мала, отож небезпека для нього начебто зменшувалася. Але що ближче стояли стрільці, то болісніше було те випробування для нервів полоненого. Звіробоєве обличчя було якраз на такій віддалі, щоб його не досягли спалахи пострілів. Йому доводилося дивитися твердим поглядом простісінько в жерла рушниць, чекаючи смертоносного гінця. Хитрі гурони чудово про те знали, і майже кожен стрілець, перш ніж вистрілити, націлювався в чоло полоненому, сподіваючись, що витримка його зрадить і весь гурт потішиться тріумфом, побачивши, як жертва корчиться з жорстокої муки. Проте кожен учасник змагання пильнував, аби не поранити полоненого, бо влучити передчасно вважалося майже такою ж ганьбою, як і послати кулю вбік. Стрільці стріляли один за одним; всі кулі влучали поряд із Звіробоєвою головою, але її не зачіпали. Однак полонений стояв незворушно, не здригнувшися жодним м'язом і навіть оком не змигнувши. Та безприкладна витримка, котрої ще не доводилося бачити нікому з присутніх, пояснювалася трьома причинами. Перша — покірність долі, сполучена з природною твердістю, бо герой наш зважився померти і волів загинути цією смертю, аніж будь-якою іншою. Друга—досконале його знайомство з цією зброєю, яке позбавляло мисливця всякого перед нею страху. І третя полягала в цьому знайомстві, сполученому з стрілецьким умінням, що давало йому змогу, дивлячись на цівку рушниці, з точністю до одного цаля вгадувати, куди саме вцілить куля. Він так точно визначав лі-нік її лету, що зрештою гордість переважила покору долі, і коли п'ятеро чи шестеро стрільців всадили свої кулі в дерево, юнак не міг стримати своєї до них зневаги.

— Може, ви, мінги, називаєте це стріляниною, — вигукнув він, — але серед делаварів є жінки, а я знаю голландських дівчат на Могауці, які легко вас усіх перевершать. Розв'яжіть мені руки, дайте мені рушницю, і я припну найтоншу волосину будь-кого з вас до будь-якого дерева на відстані ста ярдів чи навіть двохсот ярдів, аби тільки видно було ціль, і влучу дев'ятнадцять разів з двадцяти чи й двадцять з двадцяти, коли рушниця виявиться добра й надійна.

У відповідь на цю безстрашну глузливу мову мінги загрозливо загомоніли. Воїни спалахнули гнівом, почувши такий докір від людини, котра настільки зневажала їхній стрілецький хист, що навіть оком не моргнула, коли рушницю випалювали біля самісінького її обличчя, замалим його не обсмалюючи. Розчахнутий Дуб збагнув — настає критичний мент; й досі не втрачаючи надії залучити до свого племені такого славнозвісного мисливця, хитрий старий вождь втрутився вчасно, аби запобігти тортурам, які б напевне заподіяли смерть полоненому. Ступивши всередину розлюченого гурту, він звернувся до одноплемінників, як завжди, доброзвичайно й своєю хитрою логікою потамував їхнє несамовите прагнення помсти.