Читать «Потворний хлопчик» онлайн - страница 19

В міру того як він ставав більшеньким, цікавість фізіологів до нього гасла, натомість психологів — зростала. Міс Феллоуз сказала б, що нову групу вона недолюблювала навіть більше, ніж попередню. Зникли шприци, ін’єкції та аналізи рідин, спеціальні дієти. Однак тепер Тіммі примушували долати перепони, щоб отримати їжу і воду. Йому доводилося підіймати щити, пересувати балки, п’ястися до мотузок. А легенькі електричні розряди викликали його плач і доводили міс Феллоуз до розпачу.

Вона не хотіла скаржитися Госкінзові, уникала ходити до нього, бо щоразу на згадку про нього їй ввижалося його обличчя під час останньої розмови за обіднім столом. На очі їй наверталися сльози, і вона думала: «Дурень, дурень несусвітний!»

Та ось одного дня несподівано почувся голос Госкінза, що викликав її з лялькового будиночка.

Вона неквапом вийшла, пригладжуючи свій халат няні, потім спантеличено зупинилася, побачивши перед собою бліду жінку — струнку, середнього росту. Біляве волосся та білий колір шкіри надавали жінці тендітності. Позад неї, вчепившись у спідницю, стояла кругловида чотирирічна дитина з великими очима.

— Люба моя, — сказав Госкінз, — познайомся з міс Феллоуз — нянею, що опікується хлопчиком. Міс Феллоуз — це моя дружина.

(Його дружина? Міс Феллоуз уявляла її зовсім не такою. Зрештою, чом би й ні? Така людина, як Госкінз, вибере собі щось тендітне, щоб вирізнятися на його тлі. Якби він справді був такий, яким хотів здаватися…)

— Добрий день, місіс Госкінз, — витиснула вона з себе вітання. — Це ваш… ваш хлопчик?

Ото сюрприз! Вона уявляла собі Госкінза як чоловіка, але не як батька, крім, звичайно… Вона раптом перехопила поважний Госкінзів погляд і спалахнула.

— Так, — відповів Госкінз, — це мій синок Джеррі. Джеррі, привітайся з міс Феллоуз.

(Чи він справді ледь-ледь наголосив на слові «це»? Він хотів тим самим сказати, що це його син, а не…)

Джеррі глибше заховався у складки маминої спідниці й пробурмотів:

— Добридень!

Очі місіс Госкінз зазирали через плечі міс Феллоуз, нишпорячи по кімнаті й щось там вишукуючи.

— Гаразд, зайдімо всередину, — запропонував Госкінз. — Ходи, люба моя, — на порозі невеличке неприємне відчуття, але воно відразу ж проходить.

— Ви хочете, щоб Джеррі також зайшов? — запитала міс Феллоуз.

— Звичайно. Він буде бавитися з Тіммі. Ви ж казали, що Тіммі потрібен товариш для ігор. Чи ви забули?

— Але ж… — Її погляд виказував величезний подив. — Ваш хлопчик?

— А чий же? — роздратовано сказав він. — Чи це не те, чого ви хотіли? Заходь, люба моя, заходь.

Місіс Госкінз з видимим зусиллям узяла Джеррі на руки і, вагаючись, переступила поріг. Джеррі зіщулився — відчуття йому не сподобалося.

— Та істота тут? — тонким голосом запитала місіс Госкінз. — Я не бачу її.

— Тіммі, вийди сюди, — покликала міс Феллоуз.

Тіммі визирнув з-за одвірка, дивлячись на хлопчика, який прийшов до нього в гості. М’язи на руках у місіс Госкінз помітно напружилися.

— Джералде, — звернулася вона до свого чоловіка, — ти певний, що це безпечно?