Читать «Потворний хлопчик» онлайн - страница 17

Айзек Азімов

— І що б з ним сталося, якби прокололи?

— Ми проводили експерименти з предметами та з мишами — вони зникали. Очевидно, перемістилися в минуле, віднесені, так би мовити, тягою об’єктів, які поверталися у свій природний час. Ось чому всередині «Стасіса» об’єкти, що не підлягають переміщенню, ми змушені, так би мовити, заякорювати, а це складна операція. Професор не був «заякорений», і він повернувся б до пліоцену в той момент, з якого ми вилучили мінерал — плюс, звичайно, два тижні перебування в сучасності.

— Це було б жахливо!

— Не стосовно професора, запевняю вас. Якщо він такий дурний, що зважився на свій вчинок, то так йому й треба. Але уявіть собі реакцію публіки, коли б про цей факт довідалися. Єдиною на світі темою на язиках у всіх стала б пов’язана з нашою роботою небезпека, і тоді все фінансування ляснуло б — ось так! — Він ляснув пальцями й почав похмуро длубатися в тарілці.

— А ви не могли б повернути його назад? — запитала міс Феллоуз. — Так само, як ви спочатку добули мінерал?

— Ні, бо коли об’єкт спроваджується, то втрачається первинна фіксація, якщо ми заздалегідь не плануємо його зберегти, а зберігати цього разу не було потреби. Та її ніколи й не поставало. Щоб знайти професора, треба б відновити первинний напрямок пошуку, а це все одно що в океанській безодні спіймати на гачок якусь конкретну рибину. Боже мій, коли я подумаю про заходи безпеки проти нещасних випадків, то просто божеволію! Нам доводиться обладнувати кожен окремий блок «Стасіса» окремим прокольним пристроєм… Доводиться, бо кожен блок має свою власну фіксацію і повинен ліквідовуватись незалежно. Справа, одначе, в тім, що жоден з прокольних пристроїв не повинен спрацьовувати до останньої хвилини. До того ж ми свідомо блокуємо задіювання пристрою будь-яким іншим способом, аніж тягою через линву, завбачливо виведену за межі «Стасіса». Механічний хід тяги великий, потрібне значне фізичне зусилля — таке само собою випадково не спрацює.

— Скажіть, — запитала міс Феллоуз, — а переміщення чогось у часі туди й назад… не змінює історії?

— Теоретично може змінити. — Госкінз знизав плечима. — Але практично, за винятком надзвичайних випадків, — ні. Ми із «Стасіса» постійно щось виносимо. Молекули повітря. Бактерії. Порох. Близько десяти відсотків енергії у нас витрачається на компенсацію таких мікровтрат. Але навіть переміщення в часі великих об’єктів викликає лише розсіювані зміни. Візьміть той халкопірит з пліоцену. Через його двотижневу відсутність якась комаха не знайде притулку і загине. Це може потягти за собою цілу низку змін, одначе розрахунки фірми «Стасіс» показують, що ця низка належить до конвергентних. Кількісна характеристика змін з часом зменшується, а потім все повертається до первинного стану.

— Це означає, що дійсність сама себе гоїть?

— Якщо можна так сказати. Вилучіть із часу людину або спровадьте її у минуле, і ви створите помітнішу прогалину. Якщо це незначна особа, то прогалина затягнеться. Звичайно, нам щодня пише сила людей з проханням перенести в сучасність Авраама Лінкольна, або Магомета, або Леніна. Цього вже, звичайно, робити не вільно. Навіть коли б ми їх відшукали, то зміна дійсності після переміщення одного з творців історії була б занадто великою, щоб її компенсувати. Є методи розрахунку критичних змін, і ми уникаємо навіть наближатися до їхньої межі.