Читать «Координати чудес» онлайн - страница 35

— Гаразд, — раптом відчувши гордість, урвав Кармоді, — я не потребую вашої благочинності.

— Не перебивайте, будь ласка. Я казав, що цієї благочинності цілком досить для задоволення моїх гуманних інстинктів. Не люблю братися за персональні справи, бо там повно бруду й інтимності.

— Та я вже збагнув, — знову не втерпів Кармоді.  — Гадаю, мені краще піти, — додав він, хоч і не мав щонайменшої уяви, куди йти і як туди дістатися.

— Я просив не перебивати, — нагадав Моделі.  — Отже, як я вже сказав, не люблю братися за персональні справи. Але цього разу хочу зробити виняток і допомогти вам дістатися назад на вашу планету.

— З якого це дива? — запитав Кармоді.

— Примха. Щонайпростіша забаганка не без альтруїстичної підкладки. Отже…

— Невже?

— Якщо ви колись доберетеся додому, що, попри мою допомогу, вельми сумнівно, то передайте від мене послання.

— Залюбки передам. А кому?

— Кому ж, як не старому бороданеві, для якого я збудував планету? Сподіваюся, його ще не змістили?

— Не знаю, — відповів Кармоді.  — З цього приводу точиться багато дискусій. Дехто каже, що він є, як і був, предвічний. Інші стверджують, що помер (хоч мені здається, що це слово вживають метафорично); а ще інші дотримуються думки, ніби його взагалі не існувало.

— Він і досі там, — переконано сказав Моделі.  — Такого ломакою не вб’єш. А що він не показується, то це на нього схоже. Бо ж, знаєте, він гнівливий і сповнений високої моралі, за якою, на його думку, і люди мають жити. Буває лютий, а коли йому щось не сподобається, то просто на деякий час щезає з очей. А деколи показує свою делікатність. Знає, що люди не полюбляють, коли чогось забагато, будь то ростбіф, гарні жінки чи сам Господь. Отже, така вже в нього манера, образно кажучи, ховатися від кредиторів, поки він знову ввійде в моду.

— Ви, здається, добре його вивчили, — зауважив Кармоді.

— Ну, я мав доволі часу, щоб думати про нього.

— Вважаю за свій обов’язок зауважити, — зауважив Кармоді, що ваше уявлення про нього не збігається з тими теологічними поглядами, які мені доводилося чути. Думка, що Бог гнівливий, лютий…

— Але ж таким він і має бути, — не дослухав Моделі.  — Ба більше! Він повинен бути вкрай емоційною істотою! Зрештою, такий, як ви і, гадаю, всі інші земляни.

Кармоді кивнув.

— От бачите! Він ясно сказав, що збирається творити за своїм образом і подобою. Так він, мабуть, і зробив. Скоро лиш ви з’явилися, я зразу примітив родинну схожість. Ви самі, Кармоді, маленький Бог, та не беріть цього близько до серця.

— Я ніколи з ним не бачився, — сказав Кармоді.  — Не знаю, як передати ваше послання.

— Це ж так просто! — роздратовано вигукнув Моделі.  — Коли повернетеся додому, лише виголосіть послання чітким твердим голосом.

— Звідки ви взяли, що він почує?

— Не почути він не може! — запевни? Моделі.  — Розумієте, це його планета, і про її мешканців він виявляє щире піклування й турботу. Якби йому заманулося, щоб до нього звертались інакше, він неодмінно сказав би про це.