Читать «Поправка на Ікс» онлайн - страница 39

Мені доведеться коротенько пояснити, що привело мене до Центрального архіву зореплавства. Інакше буде незрозумілим те, про що я хочу розповісти.

Я — бортовий лікар, брала участь у трьох зоряних експедиціях. Моя медична спеціальність — психіатрія. Астропсихіатрія, як тепер кажуть. Проблема, якою я займаюся, виникла давно, в сімдесятих роках ХХ століття. У ті часи політ із Землі на Марс тривав понад рік, на Меркурій — близько двох років. Двигуни працювали тільки під час зльоту й посадки. Астрономічні спостереження з ракет не провадилися — для цього існували обсерваторії на штучних супутниках. Що ж робив екіпаж протягом багатьох місяців польоту? У перших рейсах — майже нічого. Вимушене неробство призводило до розладу нервової системи, занепаду сил, захворювання. Читання і радіопередачі не могли замінити того, чого не вистачало першим астронавтам. Потрібна була праця, до того ж праця творча, до якої звикли ці люди. І ось тоді було запропоновано комплектувати екіпаж людьми, схильними чимось захоплюватися. Чим саме вони захоплюються — байдуже, аби тільки вони були зайняті в польоті. Так з’явилися пілоти — пристрасні математики. З’явилися штурмани, які вивчали стародавні рукописи, інженери, які весь свій вільний час віддавали поезії…

У льотних книжках астронавтів додали ще один — знаменитий дванадцятий пункт: “Чим захоплюєтесь?”

Але дуже швидко прийшло інше розв’язання проблеми. На міжпланетних трасах почали літати кораблі з атомарно-іонними двигунами. Тривалість польотів скоротилася до кількох днів. Дванадцятий пункт викреслили з льотних книжок.

Та через кілька років ця проблема постала знову ще в гострішій формі. Людство вступило в епоху міжзоряних перельотів. Атомарно-іонні ракети, що досягали субсвітлових швидкостей, все ж роками летіли до найближчих зірок. Час у швидкісній ракеті сповільнюється, але перельоти тривали вісім, дванадцять, інколи двадцять років…

У льотних книжках знову з’явився дванадцятий пункт. Більше того, він став одним з головних при комплектуванні екіпажів. Міжзоряний переліт, з точки зору пілотування, на 99,99 процента складався з вимушеного неробства. Радіопередачі переривалися вже через місяць після вильоту. Ще через кілька тижнів наростаючі перешкоди примушували вимикати приймачі оптичного зв’язку. А попереду були роки, роки, роки…

Ракети тих часів мали всього шість-вісім осіб екіпажу, тісні каюти, оранжерею завдовжки з півсотні метрів. Тим, хто літає на міжзоряних лайнерах, важко уявити, як люди обходилися без гімнастичного залу, без плавальних басейнів, без стереотеатру і галерей для прогулянок…

Але я відхилилася, а розповідь ще не почата. В наші дні дванадцятий пункт уже не відіграє істотної ролі при виборі екіпажу. Для рейсових перельотів по звичайних маршрутах це, мабуть, справедливо. Але для далеких дослідницьких польотів треба все ж таки комплектувати екіпажі людьми, схильними чимось захоплюватися. Така, в усякому разі, моя думка. Дванадцятий пункт — тема моєї наукової праці. Історія дванадцятого пункту і привела мене сюди, в Центральний архів зореплавства.