Читать «В погоні за іхтіозаврами» онлайн - страница 17

Переконавшись, що задній хід не допоможе знятися з рифу, капітан послав одного з матросів на марс, і той згори помітив, що поблизу знаходиться ще один риф. Це цілком влаштовувало Джонсона. Він наказав спустити шлюпку й завезти нею якір із тросом на риф, щоб потім за допомогою лебідки стягнути шхуну на глибоку воду. Шлюпка благополучно досягла другого рифа, матроси скинули якір і, переконавшись, що він міцно застряв у розколинах, попливли назад.

Саме тоді й сталося те, чого ніяк не можна було передбачити.

Приблизно за два кабельтових від шлюпки на поверхню виринула якась морська тварина темного кольору з високим спинним плавцем і з величезною швидкістю помчала прямо до шлюпки. Таїтяни налягли на весла, поспішаючи звільнити дорогу тварині, але майже відразу зрозуміли, що невідомий звір нападає на них. Уже самі розміри тварини говорили про те, що від удару шлюпку неминуче розтрощить. Не звертаючи уваги на крики із шхуни, таїтяни кинули весла. У наступну мить від шлюпки лишилися самі тріски, а чудовисько з розгону промчало далі. Воно не завдало таїтянам майже ніякої шкоди, — лише в одного з них, торкнувши його боком, тварина обдерла на нозі шкіру. Та на таку дрібницю ніхто й уваги не звернув. За півхвилини моряки вже видерлися на шхуну.

Вони ледве встигли обговорити подію й тільки-но почали зчалювати розірваний страховиськом міцний манільський трос, коли раптом потерпілий таїтянин, який сидів поблизу й перев’язував ногу, скрикнув: потвора, трохи відпливши й розвинувши майже неймовірну для живої істоти швидкість, мчала прямо на “Діану”, явно збираючись таранити її.

Білий бурун скипав на ультрамариновій поверхні океану перед чорним плавцем тварини, і моряки, охоплені жахом, кинулися з корми на бак і вхопилися хто за що встиг.

Страшний удар, порівняно з яким удар об риф здався легким щиглем, струсонув “Діану”, і борти її затріщали так, ніби їх проломили тараном. Троє матросів звалились від поштовху в море; виринувши на поверхню, вони з жахом закричали щось Джонсону. Ніхто не звернув на них уваги. Капітан чекав, що шхуна зараз же піде на дно, і в думці прощався з усім на світі, але шхуна при ударі ще міцніше сіла на риф — і це врятувало її. Трохи опам’ятавшись, капітан разом із матросами кинувся на корму й побачив, що її розбито, наче снарядом. Та найбільше вразило капітана застрягле в шхуні чудовисько (саме про це кричали матроси, які впали в океан): з лівого борту стирчав вертикально поставлений хвіст, а з правого — витягнута морда з довгим дзьобом. Страхіття рвалося на волю, стрясаючи шхуну, до якої несподівано потрапило в полон, але розлючені матроси випустили йому в череп усю обойму з бойової гвинтівки, і чудовисько назавжди стихло.

От коли б на “Діані” був у той час бодай один учений чи людина, яка хоч трохи тямила б у біології! Якими цінними відомостями збагатилася б тоді наука! На жаль, проблеми океанології не цікавили ні капітана Джонсона, ні його відважних супутників—таїтян. Вони розпиляли й розітнули тушу потвори на шматки й все це кинули за борт, радіючи, що помстилися за свою біду.