Читать «В погоні за іхтіозаврами» онлайн - страница 16

Далеко не відразу ми збагнули, що саме сталося з “Діаною”. Капітан Джонсон почав із скарг на долю, він казав нам, що геть розорений, що “Діані” більше не плавати, що вона придатна тільки на дрова й що сам він, капітан Джонсон, жалкує, що не загинув під час цього жахливого випадку. Нарешті, з його плутаної розповіді ми зрозуміли, що “Діана” плисти не може й не затонула тільки тому, що сидить на мілині, вірніше, на рифі. Ми пройшли на корму й переконалися, що капітан говорить чистісіньку правду — кормова частина “Діани” була пробита наскрізь, наче тараном.

Нічого не розуміючи, ми глянули на Джонсона, та бідолаха був такий засмучений, що дошкуляти йому запитаннями ми просто не наважилися.

Я доручив капітанові “Чайки” про все домовитися із сером Джонсоном, а сам наблизився до матросів і почав із ними розмову. Те, що я почув, привело мене в такий стан, що я мимоволі схопився за голову й застогнав.

— Де воно? Де? — закричав я й кинувся до Джонсона, вимагаючи, щоб він негайно сказав мені, куди вони поділи тіло тварини.

Джонсон виразно показав пальцем за борт, і я знову схопився за голову.

— Що ви накоїли! Як ви могли! — крикнув я зовсім розгубленому Джонсону й кинувся в шлюпку. За кілька хвилин я видерся на борт “Чайки”, а через чверть години ми з Румянцевим у легких водолазних костюмах—аквалангах уже занурилися в океан під кормою “Діани”.

А втім, якщо я розповідатиму так плутано, ви, мабуть, не зрозумієте мене. Тому спробую спочатку описати обставини загибелі “Діани” так, як сам їх уявляю.

Капітан Джонсон вів “Діану” тим шляхом, яким проходив уже не раз, і завжди щасливо. Може, він тоді трохи відхилився від визначеного курсу, а може, за рік змінилася конфігурація дна (і таке буває), але раптом почувся відчайдушний крик матроса, який випадково опинився на носі, і Джонсон побачив, що вода попереду зелена, як це, звичайно, буває на мілких місцях. “Риф!” промайнуло в нього в думці, а за кілька секунд сильний удар струсонув корпус “Діани”, і всі виразно почули, як захрустів під днищем шхуни розчавлений поліпняк. На щастя, швидкість “Діани” була невелика, і днище шхуни не проломилося від удару. Матроси-таїтяни, — прекрасні плавці, як і всі полінезійці, — негайно кинулися за борт і встановили, що форштевень шхуни врізався в риф, а корма зависла над океанічною безоднею

Так перша фатальна випадковість поставила “Діану” в скрутне становище, проте дуже великої небезпеки в цьому не було; капітанові Джонсону, бувалому морякові, доводилось і раніше сідати на рифи й благополучно сходити з них. Він знав, що неминуча загибель чекає того, хто наскочить на риф із навітряного боку атола; океанський прибій, напевно, розіб’є судно. Та Джонсону щастило в минулому, пощастило й тепер: на схід від того місця, де він наскочив на риф, тягнулась гірлянда низьких острівців, об які дробились океанські вали; а тут невисокі хвилі лише трохи піднімали й опускали “Діану”.