Читать «Привид іде по землі» онлайн - страница 65

Але психіка Лосса була настільки деморалізованою, що він уже зовсім не міг керувати нею. Він відчув, як помідор просочився крізь його тіло й упав на землю.

Сльози розпачу й приреченості полилися з очей Лосса. Він дивився на зірваний помідор з неприхованою люттю, ніби той плід був винен у нещастях, що спіткали його. Беззвучний плач перейшов у судорожні ридання.

Біля хатини — низенької будівлі з плоским дахом загавкали собаки. Потім рипнули двері — й на порозі з’явилася жіноча постать у халаті, з маленькою дитиною на руках. Алессандро не помічав нічого. Він, затуливши обличчя руками, стояв на одному місці, бездумно похитуючись.

Жінка, здивована виглядом людини, наблизилася. Вона неголосно запитала:

— Сеньйоре, що з вами?

Лосс відкрив обличчя. Жінка скрикнула:

— Алессандро?!

— Катрен!

Так, це була Катрен. Її променисті сині очі, її каштанове буйне волосся, стягнуте жмутом ззаду. Тепер її обличчя перелякане, рот кривиться від болю.

— Алессандро! — простягнула вона руки, щоб обійняти чоловіка. — Що з тобою, коханий? Де ти був? Тебе звільнили? Чому в такому вигляді? Знову щось натворив?

Лосс відступив. Він боявся осквернити її своїм дотиком, бажав хоч на мить відтягти ту невблаганну хвилину, коли вона довідається про все, що сталося. Як сказати їй?

— Чому ти відступаєш? Це ж я? Ось наша донечка. Дивись, яка вона велика й розумна. Поцілуй мене, любий.

Катрен кинулася до Лосса, щоб пригорнутися до його грудей. Лосс відсахнувся. Та було пізно. Жінка проникла крізь нього й упала на землю. Вона судорожно зірвалася на ноги, божевільним поглядом впилася в постать Алессандро.

— Що таке? Хто ти?.. Де я? — пробелькотіла вона перелякано. — Ти з того… світу? Ти мертвий?

— Ні, ні, — у відчаї видихнув Алессандро. — Катрен. Люба… Я до тебе прийшов. Мені потрібна допомога.

— Геть, геть! — безумно замотала вона головою. — Ти мертвий!

Лосс кинувся до Катрен, охопив її руками. Брудні сльози текли по його худих щоках.

— Допоможи, — хрипів він. — Ти одна в мене залишилася. Я пропаду, якщо ти не допоможеш.

Його руки тримали живе тіло коханої, але не могли відчути його. Катрен, завмерши від жаху, дивилася, як Алессандро наполовину проник в її груди. Це не її чоловік — рідний, любий Алессандро. Це якийсь вампір, привид, що з’явився мучити її.

Свідомість жінки не могла ні збагнути, ні витримати цього. Серце страшенно забилося. Розум потьмарився, колесом закрутилося все навколо. Дитина впала на землю, закричала.

— Катрен! — пролупав над городами відчайдушний крик.

Жінка тихо зойкнула і впала. Востаннє конвульсивно піднялися й опустилися груди, посиніло обличчя. Все. Немає більше нікого на світі, хто б допоміг Алессандро.

— Нема! — відчайдушно закричав Лосс, простягаючи виснажені руки до неба.

Біля сусідніх будинків заметушилися люди. Троє мужчин з кілками підскочили до Лосса.

— Злочин! — закричав хтось. — Хапайте його, він убив Катрен!

Двоє селян схопили Алессандро за руки. Він стояв непорушний, байдужий до всього. Руки селян пройшли крізь тіло Алессандро. Це так нажахало їх, що вони на мить отетеріли.