Читать «Привид іде по землі» онлайн - страница 64

— Отже, — холодно обірвав його міністр, — треба послати агентів в Аравака. Я поїду теж. Сьогодні… або ні, завтра на світанку.

— Слухаю. Агентів буде попереджено.

— І ще ось що, — задумливо додав Шліссер. — Негайно організуйте кампанію в газетах.

— Як? — не зрозумів Бурс. — Ви хочете, щоб про цього привида й про винахід Тенка дізнався світ?

— Та ні, — з досадою відповів Шліссер. — Про Тенка ви дайте коротке повідомлення: “Нещасний випадок. Вибух у лабораторії. Смерть видатного вченого. Загибель поліцаїв, які намагалися врятувати його й лабораторію”. Зрозуміло?

— Ясно.

— А в інформації про привида не треба згадувати Тенка жодним словом, — понизив голос Шліссер. — Приблизно так. “З’явилася людина-привид. Вихідець із того світу”. Нам потрібно, щоб у країні ширилася паніка, щоб від цього Лосса сахалися всі, як від чуми. Так легше буде вислідити його. Можна організувати кілька наукових статей, які б з’ясовували суть цього явища. Ви розумієте…

— Ну а далі, сеньйоре Хуано? — обережно запитав Бурс.

— А далі — я буду діяти сам. Підготуйте агентів.

Шліссер підійшов до машини, востаннє подивився на руїни будинку, які парували в нічній імлі, й, махнувши рукою Бурсу, дав знак рушати.

Остаточний удар

На сході зарожевіло небо. Пасма хмаринок наливалися багрянцем, їх пронизували стрімкі промені сонця. Синюваті зубці вершин Сьєрра-де-Гвадаррама з’явилися в ранковій імлі. Вони тремтіли на обрії від випарів землі й через те здавалися якимись казковими.

Тільки підсвідомо, за звичкою, яка вкоренилася з дитинства, Алессандро відзначив ту красу. Йому тепер було не до краєвидів. Кілька годин він, знемагаючи від утоми, брів через поля і долини, через пустельні дороги в Аравака, до своєї Катрен.

Спрага стискувала груди, в роті палило. Лосс нагнувся над струмком, який протікав по невеликому яру, припав губами до прозорої води. Що таке? Він нічого не відчуває. Знову те саме. Знову забув, що його тіло на грані двох світів, що йому в такому стані майже неможливо з’їсти що-небудь.

Алессандро з болісним стогоном підвівся. Як жорстоко він покараний. Навіть професору тепер краще, він потрапив в обійми темряви, яку так розхвалював і любив.

Швидше до селища. Аравака зовсім поряд, тут, за цим яром. Лосс, напружуючи останні сили, перестрибнув через струмок і пішов по схилу. Він помічав, що його свідомість уже не контролює тіла, Що прогресуюча дія радонату скоро остаточно перетворить його в привида. Ось і зараз… Таке враження, ніби він іде по трясовині. Ноги поринають у ґрунт. Жахливо… Що ж буде, коли він засне? Він пірне в землю і загине, задихнеться там…

Недалеко забовваніли будівлі великого селища. Промені сонця вже золотили церкву й поодинокі високі антени телеприйому на будинках. Лосс знайшов стежку, яка вела до третьої від краю хатини й пішов городами. Минаючи грядку помідорів, він на ходу нагнувся, щоб зірвати плід. Але пальці його не змогли цього зробити. Лосс, стримуючи істеричний клубок, що рвався назовні з грудей, припав спраглими губами до помідора і, врешті, проковтнув його. Цього разу плід затримався всередині. Це дуже втішило Алессандро.