Читать «Привид іде по землі» онлайн - страница 17

Режим у в’язниці був суворий і жорстокий. Жодної хвилини прогулянки, фунт черствого хліба й миска якогось пійла. За найменше порушення правил наглядачі кидали в’язня до карцера або одягали на нього “льолю”. “Льолею” каторжани називали спеціальну сорочку, яку тюремники всіх країн здавна використовували для приборкання буйних.

Алессандро поволі видужував. Рани присохли, струпились. їжа, хоч і погана, повертала сили. Тільки впевненість, віра в майбутнє не поверталася.

Спочатку Моріс розважав Лосса, намагався підтримати його дух. Але як тільки Алессандро починав розпитувати Потра про його плани, француз замовкав, навіть вимагав, щоб Лосс не зачіпав цієї теми. Всьому свій час, говорив він.

Та незабаром Моріс занервував. Він уже не розповідав веселих історій, не сміявся, не звертав уваги на Лосса. Алессандро цілими годинами міряв сіру кам’яну підлогу з кутка в куток, а француз непорушно лежав на своєму ганчір’ї, наморщивши лоба і втупившись очима в стелю. Тільки тоді, коли на нічному небі спалахували зорі, Потр підходив до ґрат, хапався за них сильними руками й припадав щокою до холодного каменю. Вечірня зоря відбивалася мерехтливим вогником у його очах, і тоді француз здавався Лоссу вовком, що готується вистрибнути з клітки на волю.

Щосереди Моріс тинявся біля вічка тюремних дверей. У цей день чергував найзліший наглядач. Він повідомляв про себе надривним кашлем і жахливою лайкою. В цім ділі “сеньйор Крокодил”, як його називали в’язні, був віртуозом. Навіть Алессандро, який болісно переживав свою невдачу, не міг стримати посмішки, коли в коридорі лунала кучерява, барвиста лайка.

Лоссу здавалося, що француз чекає на цього сеньйора Крокодила. “Що в них спільного?” — ламав голову Алессандро, спостерігаючи, як Моріс весь напружувавсь у тривожному чеканні, коли наглядач підходив до дверей їхньої камери.

Брязкало вічко, в ньому з’являлося банькате око Крокодила, і в камеру вливався потік гидких слів.

— До біса! — ревів він. — Чого стовбичите, мавпячі ваші пики?

Моріс одразу опускав плечі і втомлено лягав на своє ганчір’я. Ще деякий час наглядач полоскав в’язнів у бурхливім потоці лихослів’я, але француз не звертав на нього ніякої уваги.

Минав тиждень за тижнем. Кожна середа приносила нове розчарування Потру, а разом з тим і Лоссу.

Одного разу Лосса викликав начальник тюрми. Він зачитав йому офіційне повідомлення спеціальної колегії, яка ухвалила тримати його в каторжній тюрмі до кінця ув’язнення. Алессандро чекав цього. Проте повідомлення ще більше пригнітило в’язня.

Він облишив розмови з французом, перестав докучати йому запитаннями. Так лежали вони цілими днями непорушно, розглядаючи засиджену мухами стелю, покриті цвіллю сірі стіни. Вставали тільки до обіду або щоб винести цебер до вбиральні. Інколи Алессандро не витримував, схоплювався з кам’яної підлоги й метався по камері, ніби тигр у клітці. Думи про волю і про Катрен розпирали мозок. Щоб позбутися їх, він починав рахувати кроки й кожну тисячу відмічав на стіні. Бували дні, коли він робив двадцять, а то й тридцять тисяч кроків.