Читать «Марсіанські "зайці"» онлайн - страница 9

— УР, ми вже не маленькі, — сказав Ікс. — Ми вирахували. Зореліт вилетів із Землі раніше, ніж ми народилися. Значить, ми виникли на зорельоті. Де наші батьки?

УР довго не відповідав. Нарешті він сказав:

— Так. Ви вже дорослі люди. Я скажу. Ви виникли на зорельоті. Корабель вели ваші батьки та інші люди. Зореліт потрапив у потужний потік радіації. Всі вони загинули. Залишилися тільки ви в ізоляторі. Все інше ви знаєте. Я вирішив вести корабель далі і виконувати завдання Землі.

— І виховав нас? — прошепотів Ігрек. — Який же ти молодець, УР.

— Чому молодець? — здивувався УР. — Я лише виконав завдання Марії.

— Хто така Марія?

— Ваша мати. Це її воля виховала вас. її воля, втілена у мене. І розум людей, які створили мене.

— Ти просто дуже скромний, УР, — озвався Ікс. — Ти міг би бути хорошою людиною.

УР промовчав. Він не знав, що значить бути людиною. Він подумав, заявив:

— Коли вернемося на Землю, я ще дещо відкрию вам. А поки що — закінчимо цю розмову. Пора виконувати завдання Землі.

VIII

Одягнувшись у скафандри і захопивши ядерні випромінювачі, юнаки попрямували до конічної будівлі. Кілька місяців, день за днем, вони досліджували її, намагаючись проникнути за товсті металічні стіни. Нарешті це їм удалося. У глибині споруди, серед сферичної зали, вони знайшли багато різних автоматів, приладів, зразків виробів і коробок із плівками та барабанами. Після консультації з УРом юнаки вирішили, що цей склад залишили на планеті розумні істоти з іншої зоряної системи, бо в системі зірки Епсілон Ерідана розумного життя не виявилося. Напевне, колись тут була експедиція з іншого світу і вона залишила будівлю та склад для тих, хто коли-небудь прибуде сюди, або для майбутніх розумних істот цієї системи. Юнаки захопили всі експонати складу, повантажили їх у зореліт. Крім того, вони зібрали велику колекцію мінералів, рослин та деяких тварин. Завдання Землі було виконано. Тепер можна було вирушати назад. Так заявив УР.

Юнаки зайняли місця штурмана та пілота і схвильовано переглянулись. Очі космонавтів були наповнені сльозами. Ікс прошепотів:

— Невже ми побачимо Землю… рідну планету?

— Що значить невже? — озвався дзвінким голосом УР. — У нас є корабель. Є паливо. Є розрахунки маршруту. Згідно теорії ймовірності…

Юнаки щасливо засміялися, вдячно поглянули на УРа і, не дослухавши його до кінця, ввімкнули систему старту корабля…

IX

Всесвітній зв’язок передавав по всій Землі:

— Люди Землі! Велике щастя! Зореліт “Серце”, який ми вважали загиблим, повертається із запізненням на десять років. Він опускається на космодром у Памірі, звідки й стартував двадцять чотири роки тому. Отже, космонавти живі. Готуйтеся зустрічати героїчних синів і дочок планети, люди Землі!..

Голова Космічної Ради і десятки вчених вилетіли швидкісними повітряними лімузинами до Паміру. Коли вони прибули на космодром, зореліт “Серце” — потемнілий, із вм’ятинами на корпусі — вже приземлився посередині гігантського майдану.