Читать «З далеких планет» онлайн - страница 19
Олесь Бердник
Я мовчки пішов за ним. Вперше за час перебування на острові вступив до заповітного залу. В центрі стояв суцільний сірий циліндр з кількома вузенькими вічками. До нього тягнулися товсті кабелі, верхівку вінчав матовий гриб з органічної речовини. Циліндр продовжувався десь у глибині, під бетонною підлогою. Біля нього стояло кілька асистентів Шрата. Вони запитливо дивилися на нас.
— Містер Уоллес дав згоду на експеримент, — коротко пояснив професор. — Прошу на хвилину відійти. Ми бажаємо поговорити. Інструктаж я проведу сам.
Асистенти вийшли з залу. Ми сіли в крісла. Я прямо запитав Шрата:
— В чому суть експерименту, перетворення?
— Зміна полярності тіла. Зміна заряду. Перетворення часток вашого тіла на античастки.
— Але ж “той світ” — це світ негативних енергій, — сказав я. — Куди йде енергія мого тіла?
— Вона забирається нашою установкою, — відповів професор. — Ваше тіло стає своєрідною “діркою” в вакуумі, в фоні Дірака. Воно переходить в антисвіт. Але поскільки співвідношення античасток не змінюються, організм мусить існувати…
— Це дуже гіпотетично, — усміхнувся я і навіть сам здивувався. Я зовсім не страшився майбутнього експерименту. Була лише гостра цікавість і пронизливий холодок за плечима, ніби передчуття дивовижних подій.
— Я вірю в успіх, — сказав Шрат. — Ще не все ясно. Може, тут відбувається не механічна заміна часток на античастки, а складніший процес. Напевне так воно і є. Може, ми в собі носимо обидва світи або навіть більше. Отже, експеримент — це, можливо, розкриття одного з наших власних світів…
— Байдуже, — рішуче сказав я. — Це вже не має значення. Що мені треба робити?
— Зосередитись. Зорієнтуватись. Запам’ятати координати, якщо це можливо. У вас є хронометр. Це добре. Запам’ятайте час. Даємо годину. Після цього — проведемо експеримент відтворення. Ви повинні зайняти те ж саме місце. Ви і Люсі, якщо знайдете її. І ще. Нам необхідні спостереження. Все, що ви зможете. Ну, ви вчений, я не буду говорити. Якщо експеримент буде вдалий — ви не пожалкуєте. Наше відомство озолотить вас.
— Я не думаю про це, — відповів я.
— Ну гаразд. Це ваша справа. Отже, до діла.
Шрат натиснув кнопку на панелі. Вдалині пролунав дзвінок, на стінах спалахнули червоні сигнали. До залу ввійшли асистенти. Професор кивнув їм. Вони почали маніпулювати з приладами. Спалахнули попід стінами екрани квантових і електронних автоматів.
У сірому циліндрі відчинилися дверцята метрової товщини. Вони були схожі на могильний склеп. Може, так воно й було. Той склеп уже поглинув мою кохану. Хай же тепер він поглине мене.
Я рішуче вступив до отвору, зайшов у невелику сферу. Там стояв стілець. Я сів на нього.
— Що мені робити далі?
— Нічого, — відповів професор. Він стояв у дверях і дивним поглядом дивився на мене. — Будьте мужнім…
— Спробую, — знизав я плечима.
— Ще раз попереджаю — запам’ятайте координати. Лише це гарантує успіх.
— Гаразд, професоре, — з філософським спокоєм сказав я. — Ще одне запитання.
— Що?
— Тут не видно ніяких приладів. Лише якісь елементи, мозаїка. Яким же чином іде перетворення часток на античастки?